Уперше опубліковано: 07.11.2017
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні у противника гібридно відзначається сторіччя «самі знаєте чого». Справа в тому, що слово «революція» стало в москві небажаним, і, швидше за все, його незабаром заборонять. Вождь і вчитель, дорогий та улюблений товариш Сталін лоханувся, назвавши жовтневий більшовицький переворот революцією. Воно, звісно, хотілося внести пафосу в цю подію, як завжди, прикриваючи те, що стадо повинно було забути, а забути було що.
Насамперед стадо безумовно мало забути про те, хто і як тоді захопив владу. Точніше, владу навіть захоплювати не довелося, бо вона валялася на пітерських вулицях і її штурхали всі, кому не ліньки. Більшовикам її навіть красти не довелося, вони підняли її та оголосили своєю власністю. Далі ми дозволимо собі кілька цитат із найперших декретів нової влади, щоб зрозуміти, що саме сталося, що декларувалося і що вийшло в результаті.
Найпершим документом, виданим більшовиками після захоплення влади, стало звернення (воззвание) «К гражданам России».
«Временное правительство низложено. Государственная власть перешла в руки органа Петроградского Совета рабочих и солдатских депутатов, Военно-революционного комитета, стоящего во главе петроградского пролетариата и гарнизона.
Дело, за которое боролся народ: немедленное предложение демократического мира, отмена помещичьей собственности на землю, рабочий контроль над производством, создание Советского правительства – это дело обеспечено…».
Тобто більшовики оголосили про мир і про скасування права власності на засоби виробництва, в тому числі – на промисловість і землю. В першому документі було відображено два послання – незаможним жителям імперії, з натяком на те, що тепер вони отримають і землю, і заводи з фабриками, а друге – назовні, яке фактично оголошувало про вихід із війни з причини миролюбності. Щоб ні в кого не залишилося сумніву, наступного дня було опубліковано спеціальні декрети під порядковими номерами 3 та 4.
Третій документ більшовиків – «Декрет про мир». Далі – кілька цитат із нього:
«Справедливым или демократическим миром, которого жаждет подавляющее большинство истощенных, измученных и истерзанных войной рабочих и трудящихся классов всех воюющих стран, – миром, которого самым определенным и настойчивым образом требовали русские рабочие и крестьяне после свержения царской монархии, – таким миром Правительство считает немедленный мир без аннексий (т.е. без захвата чужих земель, без насильственного присоединения чужих народностей) и без контрибуций».
Тобто дідусь Ленін та його соратники документально зафіксували, що вони прагнуть миру і не бажають ні викупів (контрибуцій), ні анексій, про які вони пояснили таке:
«Под аннексией или захватом чужих земель Правительство понимает сообразно правовому сознанию демократии вообще и трудящихся классов в особенности всякое присоединение к большому или сильному государству малой или слабой народности без точно, ясно и добровольно выраженного согласия и желания этой народности, независимо от того, когда это насильственное присоединение совершено, независимо также от того, насколько развитой или отсталой является насильственно присоединяемая или насильственно удерживаемая в границах данного государства нация. Независимо, наконец, от того, в Европе или в далеких заокеанских странах эта нация живет».
Тобто тут проголошується взагалі відмова від будь-яких загарбницьких воєн, під яким завгодно приводом. Ще раз: це – третій документ нової влади, покладений в основу совка, який утворився у підсумку. Для тих, хто не зрозумів попередньої думки, далі йде ще детальніше пояснення:
«Если какая бы то ни было нация удерживается в границах данного государства насилием, если ей, вопреки выраженному с ее стороны желанию – все равно, выражено ли это желание в печати, в народных собраниях, в решениях партий или возмущениях и восстаниях против национального гнета – не предоставляется права свободным голосованием, при полном выводе войска присоединяющей или вообще более сильной нации, решить без малейшего принуждения вопрос о формах государственного существования этой нации, то присоединение ее является аннексией, т.е. захватом и насилием».
Далі – в тому самому дусі і все про мир та відмову від насильства. Читаючи ці рядки, можна було подумати, що писали їх переконані пацифісти й філантропи, які сплять і бачать, як би кого не скривдити чи не образити. Все це мало б сенс, якби більшовицька партія не була терористичною за своєю суттю. Всі її півтора десятиліття існування зав’язані на використанні терору навіть не в боротьбі за владу, а для добування коштів для партійної каси. Десь серед цих бойовиків був ще не відомий Коба, або Сосо Джугашвілі, який добре засвоїв методи терористичної діяльності. І ось ці люди закликали всі сторони, які беруть участь у Першій світовій війні, доручити своїм робітникам і селянам домовитися з російськими робітниками і селянами про мир:
«…Правительство предлагает всем правительствам и народам всех воюющих стран немедленно заключить перемирие, причем со своей стороны считает желательным, чтобы это перемирие было заключено не меньше как на три месяца, т.е. на такой срок, в течение которого вполне возможно как завершение переговоров о мире с участием представителей всех без изъятия народностей или наций, втянутых в войну или вынужденных к участию в ней, так равно и созыв полномочных собраний народных представителей всех стран для окончательного утверждения условий мира… …Обращаясь с этим предложением мира к правительствам и народам всех воюющих стран, Временное рабочее и крестьянское правительство России обращается также в особенности к сознательным рабочим трех самых передовых наций человечества и самых крупных участвующих в настоящей войне государств, Англии, Франции и Германии…»
Словом, усім країнам запропоновано закінчити війну і брати приклад з м’ясників від більшовиків, які раптом стали голубами миру. Напевно, в сучасній рф скоро викреслять ці рядки з декретів, тому що вони прямо суперечать тому, що робить путін і робив його улюблений совок.
(Далі буде)