Революція? (Частина 2)

Очевидно, що текст цього декрету і на противагу йому – нещодавнє минуле більшовиків, а головне – те, що вони почали коїти лише через кілька місяців після його публікації, показує, що він був нікчемним від самого початку. Не був Ленін настільки тупим, щоб думати, що весь світ вмиється сльозами розчулення і пошле своїх робітників і селян до дідуся Леніна, щоб будувати всесвітню комуну. Дідусь був прагматиком і чітко уявляв утопічність цього декрету.

Метою його було повністю дезорганізувати російську армію, чим вивести її з війни, а наступний, четвертий за рахунком і виданий в один день з попереднім, декрет «Про мир» вказував цій армії, що здебільшого складалася з селян, куди їм слід іти, а саме – додому, забирати у поміщиків і заможних селян землі та інше майно. Саме про це був другий декрет, і армія рушила додому займатися найулюбленішою справою – пограбуваннями. Причому треба було рухатися дуже швидко, щоб встигнути до самого карнавалу.

Зараз цей основний пункт перших чотирьох декретів стає очевидним. Під прикриттям квітчастого пацифізму та альтруїзму Ленін і його зграя просто виводили армію з війни, створюючи виправдання майбутньому сепаратному миру з Німеччиною. Те, що це неминуче, – було очевидним, бо перед абсолютно деморалізованою і серйозно поріділою колишньою російською армією стояла все та сама дисциплінована армія Німеччини. В таких умовах ведення бойових дій було просто неможливим. Крім того, солдати і матроси вже почали розвішувати та розстрілювати офіцерський корпус, без якого ведення великих бойових дій теж було неможливим. Тобто Ленін знав, що треба мотивувати армію піти з лінії фронту, і точно знав, що загрози від Німеччини не буде.

Ми вже якось писали про те, що операцію з пошуку, фінансування та перекидання більшовиків до росії Генштаб німецьких військ здійснював під керівництвом Еріха Людендорфа, заступника начальника Генерального штабу сухопутних військ Німеччини Пауля фон Гінденбурга. Зокрема, діяльність Людендорфа включала розвідку. Саме він став хрещеним батьком як більшовиків, так і більшовицької росії. За його розпорядженням Леніна та його гоп-команду доставили до росії, забезпечили коштами для розвалу імперії зсередини, що вони з успіхом і зробили. Угода була проста: якщо більшовикам все вдасться, то Ленін поверне вкладені в нього кошти і виведе росію з війни шляхом укладення мирного договору з Німеччиною.

За фактом виявилося, що захопити владу було набагато простіше, ніж на це можна було розраховувати. За німецькі гроші більшовиками було рекрутовано натовпи дезертирів, швидко розкручено пропаганду, і влада впала до їхніх рук, як стигле яблуко. Тому Ленін та його компанія злегка загралися, повертаючи з допомогою маси люмпену величезну країну у положення «раком», з якого путін начебто намагався її підняти. Але борги треба віддавати, і дідусеві Леніну кілька разів натякнули, що пора б і честь знати. Як досвідчений шахрай, Ленін вдав, що не зрозумів натяку, і тоді німецькі війська рушили в напрямку Петрограда. Тоді стало зрозуміло, що армію розвалено ґрунтовно. Виставлена проти німців «червона гвардія» драпала так, що в листах на батьківщину німецькі офіцери писали, що ніяк не можуть увійти в контакт із противником. Керівництво цієї «гвардії» було виявлено в паровозі аж на Уралі. Сталося це 23 лютого 1918 року, але через роки більшовики вигадали історію про те, що вони розбили німців недалеко від Пскова. Щоправда, німці про це нічого не знали. В будь-якому разі, Ленін дав знати, що все зрозумів і проблем більше не буде. Сторони домовилися послати до Брест-Литовська своїх представників, де ті повинні були врегулювати всі спірні питання.

Від ленінської братви послали Льва Бронштейна (Троцького), а німці виставили все того ж Еріха Людендорфа, який і організував увесь захід та прибув на «стрілку» з усіма необхідними документами та повноваженнями. Тож мир було підписано на німецьких умовах, і контрибуції виплачено в рахунок боргу дідуся Вови.

Через кілька років Еріх Людендорф помітив жвавого ветерана війни, який без особливого успіху штовхав промови в Мюнхені, і взяв його собі під крильце. Звали цього молодика Адольф Гітлер. Упевненою рукою Людендорф рухав його до вершини влади, а в 1933 році особисто вмовив свого колишнього шефа і друга Гінденбурга відмовитися від своєї посади президента Німеччини на користь канцлера Адольфа Гітлера, наділивши його диктаторськими повноваженнями. Але це – інша історія. Просто треба розуміти, що це була за «революція».

Тож сторіччя цієї події зараз дуже слизьке й гаряче для путіна. З одного боку, не хочеться говорити про революції взагалі, бо від цього слова у володимира володимировича робиться ведмежа хвороба. Адже її гаслом була «боротьба з гнобителями», або ще простіше – «грабуй награбоване», а путін награбував уже стільки, що зовсім не хочеться це втрачати разом зі своєю лисиною. Але головне навіть не це, а те, що бидло може зрозуміти, до чого призводить його апатія. Сто років тому владу взяли бандити і дезертири, а далі – пішла суцільна різанина. Рівно сто років тому було достатньо втопити в Неві одного лисого виродка і ще кілька десятків його спільників розвісити на ліхтарях, і хтозна, можливо, й не було б усіх тих жахів, які сто років генерує ця «революція». Але бидло міцно спить, обійнявши жменю пляшечок із настоянкою глоду. Йому нічого не цікаво і не потрібно, як і сто років тому.