Перемога, на яку вони заслужили (Частина 3)

Автор: anti-colorados

Якщо землі вдавалося захопити без бою, то вони не мали ні роботи, ні ризику і тому – отримували свій голий оклад. Але таке траплялося не завжди, і тоді військо вступало в бій, після закінчення якого всі мали змогу отримати свою здобич. Після того як вдавалося прорвати облогу міста, відбувалося одне й те саме: військо отримувало час на пограбування і будь-яке насильство, бо після сплину часу, зазвичай – трьох днів, місто спалювалося вщент. Робилося це для того, щоб жахливі чутки йшли попереду війська і жах примушував здаватися без бою.

Ось це й була та сама бажана перемога – три дні розгулу насильства, пограбувань і найдикіших видів вбивств. Єдине, що стримувало від убивств, – можливість захопити і продати «живий товар». Але з ним було багато клопоту, і тому найчастіше ґвалтували, вбивали і потім – спалювали, щоб попіл розвіяв сліди їхніх діянь. Щось це нагадує, чи не так? Але в ті часи ніхто не замислювався про гуманітарні питання, правила ведення війни та інші речі, які поступово стали виникати століття по тому.

Але ось Друга світова війна показала, що орда нікуди не поділася, і «звільнена» Східна Європа здригнулася від навали цієї дикої, смердючої погані. Вони коїли точнісінько те саме, що й їхні предки. Є безліч свідчень того, як «визволителі», червоні армійці, вперше заходили в населені пункти. Багато хто одразу розумів, що перед ними грабіжники, ґвалтівники та вбивці, просто тому, що їхні руки були обвішані наручними годинниками. У деяких цих годинників було по лікті. А потім починалося все те саме – насильство, тортури заради розваги та вбивства, вбивства, вбивства.

І ось тут перемога стає тим пологом, який прикриває всю цю дичину, адже переможців не судять. Мало того, в пізньому совку ніхто не міг повірити в те, що таке взагалі могло бути, а потім стало зрозуміло, що це була суцільна орда, яка накрила Європу. Але ці території залишилися під контролем червоної армії, а тому всі сліди злочинів поступово знищили, а на місцях злочинів поставили пам’ятники визволителям. Знову вивертаючи навиворіт те, що було насправді.

Той самий пам’ятник у Берліні, де червоний армієць стоїть із мечем в одній руці і з дівчинкою – в іншій, насправді має глибокий символізм, який, напевно, мимоволі прорвався у скульптора. Меч не міг бути в руках у солдата тієї війни, але якщо він опинився в композиції, то він немовби повертає до витоків – до часів Орди. Він говорить про те, що Орда, яка колись зупинилася біля чеського Оломуца, цього разу дійшла далі – до Берліна. Ну, а дівчинка в руках – здобич ординця, а його вигляд свідчить про те, що він шукає відповідне місце, де її зручніше зґвалтувати. Після Бучі, де нащадки того червоного армійця ґвалтували 3–4-річних дітей обох статей, цей символізм став явним та остаточним.

Словом, вони хочуть перемоги, але, як попереджав хтось із класиків: «Бійтеся своїх бажань». Якщо слово «перемога» має саме такий сенс, то після розгрому в Україні, який назвуть перемогою, ці самі переможці повернуться додому і зрозуміють, що грабувати, ґвалтувати і вбивати можна й тут. Тим більше що, вигнані з території України, вони будуть назавжди затавровані найганебнішим тавром. Вперше за довгий час вони не змогли втримати території, на яких коїли свої злочини, і ті зараз документуються повним ходом. Тож «переможці» прийдуть додому і побачать, що «перемагати» можна й надалі. Тим більше вони вважатимуть тих, хто залишився в тилу, сволотою, яку треба карати, і чим жорсткіше, тим краще. Ну, й кількість «визволителів» буде відповідною. У них «привыкли руки к топорам», і тому їм ніщо не завадить нести «добре та світле» вже у свої маси.

Тож якщо їм так хочеться перемоги, то вони будуть її мати. Точніше, вона їх матиме, але не так, як вони її собі уявляли. Але тут уже нічого не вдієш. Якщо сенс слова «перемога» можна підмінити один раз, то ніщо не завадить зробити це ще раз і ще. І вони ще слабко собі уявляють, що на них чекає в найближчому майбутньому, але нехай це для них залишиться сюрпризом. Вони на це заслужили.