Уперше опубліковано: 10.10.2015
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2026 року)
На тлі чергового випробування в росії МБР «Сармат», яку вчергове ставлять на озброєння, пропонуємо дві архівні статті різних років під умовною назвою «Не «Сарматом» єдиним…»
***
Викладений нижче текст є вигадкою автора та відвертим стьобом. Усі збіги з реальними особами та подіями – цілковита випадковість!
Справа була так. Після святкування дня Військово-морського флоту Старий зовсім здав. Кілька днів він ні з ким не розмовляв і був похмуріший за хмару. Вночі солдати комендантського полку з Лефортово були помічені за миттям Лобного місця*, і багатьом стало лячно. І головне ж – нічого страшного не трапилося! Ну, не полетіли ракети, то вони вже майже не літають скрізь, ото дивина! А могли ж полетіти, та не туди! Але Старий мав злий характер і не вмів прощати.
На початку серпня фельдмаршал Серьожа підняв слухавку «вертушки»** і почув схвильований голос:
– Серього, роби щось, Перший цікавиться фахівцями з виготовлення шаманських бубнів. Ти ж знаєш, у нього пунктик на цьому!
– А я тут до чого? Я хоч і бурят, але міністр оборони і таке інше… Камлання мені зовсім не цікаве…
– Серьожо, ти камлати й не будеш. Просто здогадайся, чия шкіра буде на бубні після флотських ракет!
Тепер усе стало на місце, і фельдмаршальська спина стала мокрою, а формений кашкет, що лежав на столі, зморщився ще сильніше. Це була погана ознака. За годину в кабінеті Сергія вже сиділи начальник генштабу Герасимов і начальник головного оперуправління Картаполов.
– Хлопці, – тепло почав міністр, – мені повідомляють, що на Лобне місце завезли нову плаху, а Старий обирає, з чиєї шкіри зробить бубон. Не буду приховувати, після Дня ВМФ я здогадуюсь, про кого йдеться, – генерали синхронно відвернулися до вікна, ховаючи посмішку, мовляв, дострибався оленяр, – але можу запевнити: перед цим я особисто зроблю кілька гармошок зі шкіри керівників ЗС рф! Ось просто зараз і зроблю вибір!
– Ну, гаразд, Кожухетовичу, не гарячкуй! Що треба зробити? – примирливо спитав Герасимов.
– Треба показати, що ракети вже полагодили і вони можуть літати як слід! Причому все треба робити швидко, а то дуже мені не подобається ця новина про плаху, та ще конторські кілограми полонію*** замовили. Треба жахнути по комусь ракетами і показати, що на святі був випадковий збій.
– По кому лупимо, Кожухетовичу, по своїх чи по чужих?
– Здурів по своїх? По чужих, звісно!
– По хохлах можемо.
– Не піде. Там усе складно. Щось із государевою казною пов’язано. Давай по Сирії. Там же наші кораблі стоять?
– Скажу чесно, – втрутився генерал Картаполов, – там буде конфуз. Якщо вони прямо там гепнуться, то ми відразу підемо на бубни. А місце там відкрите, сховати не вдасться.
– Я все придумав, – сказав начгенштабу, витираючи білий порошок із ніздрів, – бахнемо з Каспію. Цього ніхто не чекає, і в разі НП ніхто не дізнається!
Так і вирішили. План був такий. Десять ракет «Калібр» націлюють у напрямку Сирії і запускають із ракетних кораблів Каспійської флотилії. Підуть десять, а заявлено буде про 26. 16 штук – на розпил з виробниками в Оренбурзі, та й гріха на душу менше. Далі: ракети йдуть, але пролетіти можуть лише 300 кілометрів із 1200. Значить, треба три дозаправки. Ракети в повітрі не дозаправляють, отже, треба робити на землі.
Для цієї мети ракети було замасковано під мотобайки, спасибі байкеру Задностанову, і забезпечено спеціальними кишенями з місцевою валютою і написом на фарсі: «Залий до повного». Через те що стрільба планується на нічний час, ніхто не повинен помітити нічого незвичного. Ну, а якщо щось трапиться, то на місці хлопці закладуть вибухівку у 26 місцях і жахнуть без ракет. Тоді можна доповісти Старому, що все налагодилося і літає, як бджілка.
По-швидкому перекинули в Сирію кілька тисяч бійців, кілька десятків літаків, та й техніки дрібницями – танки, ППО та інше. Вони повинні відвернути увагу від основного завдання – закладення вибухівки в зазначених місцях. Тому вони там щось таке бомбардують і стріляють.
Коли все добре сплановано, навіть дуже складна ситуація вирішується резервним варіантом. Після пуску ракет штуки три чи чотири одразу гепнулися в море. Це не страшно, бо ніхто нічого не дізнається. Решта долетіла до Ірану, і тут виявилася проблема, яку ніхто не міг передбачити. Начфін і начальник тилу Каспійської флотилії поцупили всі гроші на заправку ракет і змилися в невідомому напрямку. Через те що вони повинні були покласти гроші та особисто опечатати кишені, ніхто не знав, що в них. А в них нічого не виявилося. Тому ракети випали в осад поблизу пункту першої заправки. Але в Сирії хлопці не підкачали й підірвали всі 26 півтонних фугасів. Вийшло непогано.
Після доповіді Старий повеселішав і навіть виніс подяку за те, що ракети пролетіли 1500 кілометрів і все уразили. Знав би він, скільки це коштувало праці! Але в результаті – все добре, тільки втікачів – начфіна і начальника тилу флотилії – так і не вдалося знайти.
* Лобне місце – місце страти на червоній площі, де у старі часи стояла плаха.
** «Вертушка» – телефон шифрованого урядового зв’язку.
*** Полоній – радіоактивний хімічний елемент, яким, за наказом путіна було вбито колишнього співробітника ФСБ Литвиненка.