ʼУперше опубліковано: 01.03.2020
Авторка перекладу: Світлана
– Ти ось що мені скажи: результатом задоволений?
– Угу.
– Що значить «угу»? Угукає він. Такого результату ніхто навіть передбачити не міг, і тут таке. Ти хоч це зміг усвідомити?
– Угу.
– Ти що, без написаного тексту інших слів із голови взяти не можеш чи вживав знову?
Молодий тип нервово замахав головою, мовляв «Атвічаю, мамою клянусь».
– Ну гаразд, тоді кажи тим самим ротом, що угукав зараз, задоволений чи ні.
– Та задоволений я. Дуже задоволений. Такий задоволений, що аж їсти не хочеться.
– Їсти треба. До речі, про «їсти». Результат каже, що люди відпрацювали, як треба, і тобі тепер необхідно сказати їм «дякую».
– Усім?
– Звісно, всім, дивак.
– Та я їх навіть не пам’ятаю всіх, як я їм «дякую» казатиму? З телевізора?
– Та ти що, в образ увійшов? Який телевізор? Та й пам’ятати нікого не потрібно, ось у мене список є. Всі до одного, з підписами. Ось, дивися.
Старший виклав на стіл стос аркушів А4. На першому з них жирним шрифтом було надруковано «Роздаткова відомість». Молодий переклав кілька аркушів і справді побачив прізвища, суми та підписи, виконані різними почерками і навіть різним чорнилом.
– От їм усім треба сказати «Дякую».
– Але як? Якщо по телевізору не можна, я що ж, буду кожного виловлювати і казати: «Дякую, старий»? Та мене ж за блазня прийматимуть.
– А я тут навіщо? Я їх усіх зібрав, і прямо зараз вони стоять за цими дверима.
– То вони сюди зайдуть чи я до них вийду?
Літній чоловік на хвилину завис і пильно вдивився в очі молодого поверх своїх окулярів. Він намагався зрозуміти, чи це серйозно молодий таке видає, чи хохмить.
– Ага, значить, вони по одному заходитимуть, а я казатиму «Дякую»?
– Ні, погляньте на нього! Досить придурюватись. «Дякую» – значить віддячити.
– Грошей дати, чи що? То в мене на всіх не вистачить!
– Дивак! Тепер ти за свої гроші взагалі нічого не будеш робити. І взагалі, що значить «дати»? Ти ж борець із корупцією! Забув?
Відповіді не було.
– Ти що, забув, що таке корупція? Я ж тобі розповідав!
– Та пам’ятаю я, пам’ятаю! Я пожартував!
– Дивися мені, жартівник! Словом, їм треба дати місце для годування. Кожному. Інакше це не працює. Зрозумів?
– Зрозумів. А як же я знатиму, кому яке місце давати?
– Не бійся. Я тобі допоможу.
Старший сказав і вийшов у коридор. За хвилину повернувся і оголосив:
– Зараз вони будуть по одному заходити, а ти даватимеш посаду.
– А начебто ж не я це маю робити.
– Нічого подібного. Вони повинні розуміти, з чиїх рук їдять, бо в писанні сказано: «Не кусай руку, що дає»!
– Ну, я спробую.
– Ні, ну ви бачили, пробувати він зібрався! Та такі пробувальники… Гаразд, ти будеш морщити лоба, неначе це в тебе так думки працюють, і поки що – нічого не кажи. Я сам почну. Ти подивишся на це, і далі – сам. Зрозумів?
– Угу.
(Далі буде)