Власне кажучи, сама ідеологія створення цієї ракети виходила з поточних реалій. До того часу важкі ракети ще не мали особливої надійності, а того, що можна було б назвати міжконтинентальною балістичною ракетою, ще не існувало. Обидві сторони стрімко розвивали ці технології, але це зараз ми знаємо, коли і як було досягнуто справді серйозних успіхів у цій галузі. А тоді все було не так очевидно і було важко прогнозувати, що саме стане основою для завдання міжконтинентальних ударів. Проте вже тоді було зрозуміло, що стратегічна авіація з її авіабомбами та досить примітивними ракетами стала занадто вразливою для ППО, а отже — треба було шукати інші альтернативи.
І ось саме ракета SLAM мала вирішити всі проблеми прориву ППО ворога, а саме — її можна було запускати з дуже великої відстані, безумовно, не входячи в зону протидії засобів ураження противника. Ну а можливість польоту на низьких висотах робила її майже невразливою для тогочасних засобів ППО. По суті, тоді були застосовані найпередовіші технології з усіх можливих, і основні технічні питання були вирішені. Головне — було побудовано реактор, який давав можливість розвивати задану швидкість, його ресурс виявився фактично необмеженим, але це було важливо не для того, щоб ракета бовталася місяцями в небі, а щоб її можна було запустити з безпечної відстані. Проте коли роботи вийшли на фінішну пряму, проєкт було зупинено, попри гігантські кошти, витрачені Пентагоном.
Власне кажучи, причин виявилося дві, і обидві — дуже серйозні. Перша з них якраз і полягає в силовій установці. По суті, ракета залишає за собою шлейф радіоактивного повітря, і якщо цим можна знехтувати при бойовому застосуванні, то коли проєкт уперся у фазу льотних випробувань, довелося вирішувати, де ракета літатиме і куди її приземляти, адже очевидно, що місце її падіння буде уражене радіацією. А за чинними нормами, для прийняття виробу на озброєння, він мав пройти близько десятка вдалих випробувальних польотів. Щойно в профільному комітеті Конгресу дізналися про цю пікантну особливість, випробуванням чітко дали команду «стоп».
Але до цього моменту минуло приблизно 10 років робіт над проєктом, і це вже був 1964 рік — час, коли міжконтинентальні балістичні ракети отримали зрілі технології як виробництва, так і застосування. А крім того, випробовувати МБР без ядерної боєголовки практично безпечно, і немає жодних проблем із радіацією. Плюс до того, виробництво балістичних ракет виявилося на порядки дешевшим, ніж такого виробу. Крім того, ракетні технології дозволили створювати зовсім невеликі ракети, які цілком можна було розміщувати на підводних човнах, що не несли таких ризиків, як стратегічні бомбардувальники. І що ще важливо, на той час не існувало засобів перехоплення МБР, а тому — питання ППО знімалося з порядку денного.
Загалом проєкт було визнано вкрай небезпечним, дорогим і за своєю ефективністю — таким, що сильно поступається ракетним носіям, які стрімко розвивалися. Простіше кажучи, не залишилося жодної причини, яка могла б змусити Пентагон продовжувати цю програму. За ті самі гроші можна було швидко наклепати десятки МБР і отримати куди серйозніший профіт. Совок теж зупинив ці роботи, оскільки і для нього ця тема була занадто складною й дорогою. Тим паче, що в частині будівництва ракет у них виходило дуже навіть непогано, як для середини 60-х.
Далі буде