Незвичний погляд. Про жуків та людей

Авторка: Світлана

Кілька днів тому на одному з Телеграм-каналів, який моніторить повітряну безпеку, адміни, напевно, для зняття стресу розмістили ось таку ілюстрацію:

Як видно з піктограм, багатьох ця інформація повеселила, і це, без сумніву, добре. Але особисто мене вона спантеличила, причому неприємно, і причому з кількох причин.

По-перше, навіщо було називати гарним українським ім’ям жука, в якого є інша назва – «бронзівка»? По-друге, навіщо таке гарне ім’я давати шкідникові? І, нарешті, по-третє, чому виникла саме така назва саме цього жука? Найбільша прикрість полягає в тому, що я не знаю відповіді на жодне з цих запитань.

Може, ця назва сформувалася як жіночий відповідник (умовно) жука-оленя? Чи схожий цей жук на оленя і чи має відношення до жука-оленя, я не знаю. Але з мовної точки зору для утворення такої назви треба вилучити Ь і додати кінцеве -КА, і тоді «олень» стане «оленка». Таку модель можна простежити принаймні в одному випадку: до слова «день» (чоловічий рід, кінцевий Ь) є спільнокореневе «п’ятиденка» (жіночий рід, Ь вилучено). Але чи так це насправді, краще знають, звісно, фахівці.

Натомість хочу поділитися деякими суто філологічними спостереженнями про назву цього Божого створіння і про ім’я «Оленка».

Перше, що мене зацікавило, – чи це запозичена російська назва, чи українська, сформована за законами нашої мови? Латинська назва цього жука тут мало чим допоможе: «Бронзівка волохата, оленка, або оленка волохата (Tropinota hirta) – жук з підродини бронзівки (Cetoniinae) родини пластинчастовусі (Scarabaeidae)».

Російська назва оленки-жука дуже цікава: «Олёнка мохнатая – как защитить сад от опасного вредителя». Початкова літера О – це врозріз із їхніми варіантами «Елена» і «Алёна». Тож або ця назва прийшла з тих регіонів росії, де є окання, або назва прийшла з української мови. У російських ютуб-роликах назву вимовляють із початковим А, тобто акання у всій красі як літературна норма цієї мови. І ще одне. Якщо вже запозичували, то чому не як ол-є-нка, а як ол-ьо-нка? Моя думка – тут спрацював принцип переходу Е в Ё – після м’якого приголосного перед твердим. Найкраще це правило видно на прикладах «гололёд» (кінцевий Д твердий) і «гололедица» (Д м’який перед російським И). Тож, підсумовуючи: українські корені цієї назви цілком імовірні.

Але жук мені не настільки цікавий, як ім’я Олена. І для цього є дві причини.

По-перше, це ім’я (у формі «Оленка») зустрічається в українських народних казках. Перша, яку варто згадати, – «Котигорошко». Оленка понесла своїм шістьом братам обід, але їх захопив змій, і згодом їхній брат Котигорошко всіх визволив. Є ще одна Оленка – в казці про Телесика (інший варіант – Івасика-Телесика). Оленкою звали зміючку, яка за наказом матері-змії повинна була розправитися з Телесиком. Цікаво, чому Оленка? Не Марійка, Ганнуся чи інші варіанти? З іншого боку, в народних піснях ім’я Олена, напевно, зустрічається менше, ніж Маруся, Марічка, Галя, Ганничка. Тож для мене ім’я Оленка – це дитяче ім’я з казки, теплий спогад дитинства, а тут – жук-шкідник!

По-друге, ім’я Олена є надзвичайно цікавим з мовної точки зору. Справа в тому, що у східнослов’янських мовах формувалося початкове О на заміну праслов’янського Є (саме як Й+Е). Слова з О закріпилися в українській мові, слова з Є – функціонують у російській та інших мовах зараз або вживалися раніше під впливом церковнослов’янської традиції. Порівняймо: один – единица, олень – елень, олія – елей, осінь – есень (прізвище Сергія Єсеніна виводять, зокрема, із цього слова).

Під цю тенденцію потрапило й ім’я Єлена, хоча воно не є слов’янським. Попри його грецьке походження, в нашу культуру воно прийшло не прямо з грецької мови і не від імені троянської цариці Єлени, а через посередництво святців – переліку християнських імен, які надавалися дітям при хрещенні. І у святці потрапила, швидше за все, свята Єлена – жінка з грецьким ім’ям, що народилася і померла на території сучасної Туреччини і була дружиною римського імператора й матір’ю імператора Костянтина Великого. Єлена відома насамперед тим, що знайшла Животворний хрест, на якому розіп’яли Ісуса Христа. На цьому місці (на Голгофі в Єрусалимі) її син наказав побудувати Храм Гробу (Воскресіння) Господнього, а біля Храму у 335 році встановили (воздвигли) Хрест, і свято Воздвиження (14 вересня) походить саме з цих подій. Так от, ім’я Єлени на наших теренах під дією описаного вище процесу отримало варіант з початковим О – Олена, який набув цілком офіційного статусу в сучасному переліку українських імен. Так само було «пристосовано» й інші, менш відомі імена, наприклад, Євсевій – Овсій та Єфрем – Охрім.

Отака історія на сьогодні. Ось тому мені й прикро, що ім’я з такою цікавою історією вживається на позначення жука-шкідника. Але, напевно, якась причина для такого вибору його назви існує. І цікаво, чи є ще й інші тварини чи комахи, назви яких походять від імен людей?