Квітка (Частина 3)

І ось він уже вдома, чітко виконав усі приписи і посадив рослину, за кілька тижнів стебло витягнулося і став формуватися бутон квітки. Було зрозуміло, що це – саме та рідкісна квітка, володаркою якої була Перша леді. На вимогу всієї жіночої та й чоловічої частини великосвітської компанії він встановив онлайн-камеру, щоб ті могли спостерігати еволюцію рослини. І ось квітка розквітла.

Це було фантастичне видовище. Його знайомі розуміли його захват, але не могли поділити відчуття, які давав її ледь чутний аромат. Справді, він давав якесь умиротворення і впевненість у тому, що все в житті буде правильно і спокійно, а ще він якось відчув, що виникло почуття, напевно, схоже на кохання, яке він відчував до рослини, а квітка теж щось подібне сигналізувала йому відтінками аромату і кольору, який справді змінювався під дією зовнішніх чинників. Дійшло до того, що він назвав квітку Сісі, за ім’ям героїні улюбленої оперети Імре Кальмана «Сільва», і вирішив, що це «вона».

Такий поворот подій ще більше підняв його в очах самої верхівки богеми, і тепер він був бажаним просто на будь-яких заходах, куди деякі прагнули потрапити все життя, але так і не потрапляли. Але виявилося, дослідник у ньому був просто в крові, а тому він вирішив випробувати різні склади води та ґрунту для того, щоб досягти неперевершених відтінків квітки, а можливо – і її запаху. Як завжди, до цього питання він поставився з усією відповідальністю і накидав таблиці всіх компонентів, які він вводив та виводив зі складу води та ґрунту.

І ось він нарешті вловив якусь залежність у кількості всього двох елементів, що містяться у ґрунті: чим більше одного і менше іншого, тим квітка ставала яскравішою, і одного разу вона досягла такого ефекту, якого не змогли досягти його досвідченіші конкурентки. Кожен тримав у таємниці свій рецепт, і він також не збирався ні з ким ділитися.

Одного разу він упіймав себе на думці про те, що якщо йому й судилося створити щось ідеальне, то це буде ось ця квітка. Він уже досяг потрібних характеристик квітки, але не вистачало лише одного елемента – незворотності змін. Квітка спалахувала потрібним кольором, але була в цьому стані зовсім недовго, а він хотів досягти постійного ефекту. Він настільки прив’язався до Сісі, що вважав її частиною свого внутрішнього простору та сурогатом сім’ї, бо постійно повертався до думки про неї. Можливо, це виглядало безглуздо, але йому не було до цього діла, бо це знали й бачили лише двадцять-тридцять осіб, які й самі були в захваті від цього захоплення.

Єдине, що його справді хвилювало, – це незворотність змін Сісі. Він хотів досягти стійкого відтінку і тільки після цього погодитися на неодноразові пропозиції партнерів скористатися корпоративним «Лір Джетом» для заокеанських перельотів, щоб не штовхатися в комерційних літаках. Це треба було для того, щоб без проблем довезти квітку до місця і представити її публіці на огляд, не боячись, що вона поверне колір у вихідне положення.

Нарешті він вирахував, яку речовину слід застосувати, щоб ефект був остаточним. Він акуратно відміряв потрібну кількість речовини, розчинив у чітко визначеній кількості води, і влив її в ґрунт квітки, попередньо простимулювавши її до набуття потрібного кольору. Зазвичай ефект тримався 20–30 хвилин і повертався у вихідний стан. Але тепер він вирішив лягти спати, і якщо вранці колір залишиться незмінним, то він переміг. З тим він і заснув.

Десь під ранок йому наснився сон, у якому він сидить у густому тропічному лісі біля багаття. Мрячить дощ, і настирлива мошкара гуде високим стовпом у нього над головою. З іншого боку багаття сидить старий індіанець і курить довгу люльку, всміхаючись своїм смаглявим зморшкуватим обличчям. Він підкидає щось у багаття, вгору піднімається синюватий дим, і мошкара розлітається.

Старий розповідає про квітку. Він каже, що цей її колір, який вона постійно має, свідчить про те, що з нею все гаразд і вона всім задоволена. Якщо колір змінюється, це означає, що їй боляче і вона бореться з болем. Але вона – сильна і може подолати майже будь-який біль. Якщо ж квітка набуває зовсім яскравого відтінку, то це означає, що вона близька до загибелі, а таким яскравим кольором вона прощається з цим світом. Тому треба стежити, щоб квітка завжди була у своєму природному кольорі. Потім старий бере листок паперу і намагається це написати іспанською своїм кострубатим почерком. Він крекче, щось там закреслює, а потім піднімає на нього очі і каже:

– Я тобі написав усе, що йому потрібно, а решту ти й так зрозумів…

Він різко схопився з ліжка і побіг до квітки. Та була у своєму яскравому відтінку, неймовірного і невимовного кольору, але з неї сумно облітали пелюстки. Учора ввечері Сісі попрощалася з ним, а вночі померла. Вона не витримала того, що він хотів з нею зробити. Вона була прекрасна сама по собі й не потребувала жодних змін. Вона була готова тішити всіх своїм виглядом і запахом, вона намагалася протистояти тому, як наполегливо її хотіли переробити, і не витримала в той момент, коли нарешті задовольнила того, хто її змінював.

Вона залишила йому останнє послання: «Не намагайся змінювати того, кого любиш. Тобі, може, це вдасться, але чи буде це той, кого ти любив? І чи буде він узагалі? Бережи того, кого любиш, таким, яким він є».