Уперше опубліковано: 24.02.2020
Авторка перекладу: Світлана
Притча з посвятою
Підтягнутий, із прекрасною фігурою чоловік середнього віку зайшов у кабінет і побачив колегу, який, неначе статуя, стояв перед великим, від підлоги до стелі, вікном і дивився кудись у далечінь. Через те що він стояв спиною до свого кабінету, то не побачив гостя, а хода в того була пружна і майже безшумна, тож і не було чутно, як той увійшов. І гість, увійшовши, вирішив виявити свою присутність.
– Колего, ви так завмерли, неначе привида побачили за вікном.
Той різко розвернувся й зі стомленою усмішкою вказав гостеві на крісло і сам теж сів.
– Та знаєте, якось не висипляюся останнім часом.
– Але ж ви можете не спати взагалі.
– Можу, але ж ви знаєте, що сон надає бадьорості і якоїсь цікавості до всього, що відбувається.
– Тут ваша правда. Краще спати хоч трохи. Але від чого ж ви не висипляєтеся?
– Та всякі думки спати не дають.
– Он як? І що це за думки, що не дають спати? Дуже цікаво.
– Як би це правильно сформулювати. Іноді я думаю про те, що, можливо, ми не все правильно робимо. Помиляємось…
– Ну-ну! Що ви таке кажете. Керівництво поставило завдання – ми його виконуємо. Ви ж не станете ви сумніватися у правильності загального задуму?
– Ні-ні! Не це.
Він знову встав і підійшов до свого місця біля вікна, закинув руки за спину, і здавалося, що знову втупився в ту саму точку.
– Ні, в задумі не може бути сумнівів. Але фокус у тому, що задум передбачає вихідний і кінцевий шлях і, безумовно, зрештою вийшовши з пункту А, всі і все прийде в пункт В. Тут навіть думати нема про що.
– Чудово! І все одно ви ж думаєте? Щось я не вловлюю вашої думки.
– Та тут вловлювати нічого. Якщо керівництво поставило нам завдання з розрахунку всього двох точок, то це означає, що рух між ними має масу варіантів, і ось я і ви визначаємо траєкторію цього руху, чи не так?
– Безумовно, проте я все одно не можу зрозуміти причини вашого занепокоєння.
– Ну, найкоротша відстань між точками…
– Пряма.
– Цілком правильно. Ось тільки ми ніколи не бачимо саме такого руху. Ба більше, я так розумію, що так і планом не передбачено.
– Звісно. Тільки я не бачу в цьому жодної проблеми. Адже якою б траєкторія руху не була, кінцевий пункт залишається в рамках встановлених параметрів.
– У тому-то й справа. Мене непокоїть саме те, що відбувається між цими двома точками і на що керівництво дало свободу дій. Ми з вами повинні контролювати лише критичні відхилення параметрів, щоб кінцевий результат був у рамках поставленого завдання, і виходить, що решта відбувається хаотично.
– Не погоджуся з вами, колего! Категорично. Це не хаос, а самоорганізація. Процес регулює себе сам, і наша справа – втручатися лише в якісь критичні моменти, що загрожують спільному задуму.
– Про це я й веду мову. Ми практично не чіпаємо окремих частин задуму, але якщо для керівництва цей задум важливий загалом, то невже не важливі деталі, які, безумовно, виникають між початковою та кінцевою точками?
– Я про це якось не замислювався. Але в цьому щось є, і я так розумію, вас щось бентежить за цим вікном, і воно підштовхує вас до цих роздумів?
(Далі буде)