До мого народу (Частина 2)

Нині відбувається феноменальна річ! Маса людей – сама, на власних плечах, без чийогось керівництва – тримає дух України. Насправді нас так багато і ми настільки сильні, що зрадники і вороги не можуть пропхнути свої брудні плани. То там, то там спонтанно піднімається то одна людина, то інша, і за нею піднімається ще більше.

Ще раз підкреслю: немає жодних закликів, немає яскравого та харизматичного лідера опозиції, який не злазить із барикад і проламує стрій противника. Проте народ просто зараз усвідомлює себе не піхотою, яка виконує накази, а силою, яка генерує волю.

Зауважимо, що після нищівного програшу на виборах ми просто перевели дух, і все. Від нас чекали звичного перевзування, але народ, що складається з чоловіків і жінок, молодих і не дуже, просто тугіше затягнув шнурки на берцях, і кожен знайшов своє місце в боротьбі і бореться. Саме тому кортежі на десятки машин, саме тому ренегати включають задню, і саме тому – ми переможемо.

І ось ще що, мій народе. Я пишаюся тобою. Ти ніколи не був таким сильним, і ти став таким, незважаючи на найпотужніші в історії людства інформаційні помиї, спрямовані на тебе. Скажу просто. Такого потоку не знав жоден народ, і впевнений, більшість народів – не витримала б цього потоку. У тебе вийшло те, чого навряд чи зміг би досягти один із тих народів, представники яких намагаються нам розповісти, як правильно боротися та перемагати.

І ще скажу про ту частину народу, яка боролася і бореться тепер на фронті. Ви зробили те, чого не можуть навіть уявити армії Європи і навіть весь Альянс НАТО. Ви дали ефективну збройну відсіч противнику, з яким ніхто, навіть Штати, не хочуть зв’язуватися саме у збройній боротьбі.

Так, ми не в більшості, але якщо під словом «народ» розуміти те, про що сказано вище і що є насправді, то ми й не повинні були опинитися в більшості і не будемо ніколи. Просто треба усвідомити свою силу та діяти відповідним чином, бо населення, те саме, якого 73%, йде туди, куди його поведуть.

Але від загального – до конкретного. Можливо, все, написане вище, здається злегка або навіть не злегка прикрашеним, але тоді нехай кожен собі поставить кілька простих запитань, наприклад такі. Ось ти, так – ти, російськомовний, україномовний чи англомовний, який живе за тисячі кілометрів, але який пакував сюди посилки з прицілами, кровоспинними засобами, джгутами, касками і бронежилетами, – чому ти себе вважаєш українцем? Просто сам собі дай відповідь на це запитання. 

Чому ти не опустив руки після програшу на виборах? Чому ти не став соромитися представлятися українцем за кордоном навіть після того, як ось ця ганьба, яка прикидається владою, облила себе помиями і начебто ці помиї повинні потрапити й на тебе, але не потрапили. Чому? Чому ти відстоюєш начебто абстрактні принципи, які на хліб не намастиш? Але ось найголовніше запитання: чому ти все це робиш, не звіряючи своїх дій з лідером чи з кимось ще, а просто співвідносиш свої думки та дії зі своїм внутрішнім переконанням і духом? Коли ти став настільки вільним, і як сталося, що ти сам цього не помітив, а я тобі це зараз розповідаю?

Так от, мій народе, і ви, ті самі чоловіки та жінки, які його складають. Я вами пишаюся, і ви можете, ні – зобов’язані пишатися собою і тим, що ви – українці. От просто прийміть це як те, чого ви вже досягли, і тому – нас ніщо не зломить, і ми обов’язково переможемо! 

Слава Україні!