У відповідь той трохи помовчав, мабуть, збираючись з думками, а потім вирішив просто показати, на що, а точніше – на кого він дивиться.
– Ну, ось, будьте ласкаві бачити.
Колега підвівся зі свого крісла і став біля вікна. Вдалині була помітна постать чоловіка, що сидів до них напівобертом і щось креслив у себе під ногами чимось на зразок тонкої палички. Було видно, що власник фігури був повністю захоплений своїм заняттям і абсолютно не звертав уваги на те, що відбувається навколо.
– Ого! І довго він так сидить?
– За мірками вічності – дуже довго, а за мірками їхнього часу – ще зовсім не довго.
– А він знає, куди йому далі?
– У тому й річ, що знає.
– То в чому тоді справа? Що він там малює?
– Мені це теж цікаво. Випадок зовсім незвичайний, і це мене якраз і наштовхнуло на думку про те, що, може, ми десь недопрацьовуємо. Я щось такого не пригадую. І що найнеприємніше – я гадки не маю, що з цим робити. Просто визираю у вікно, а він досі там.
– Ясно. Раз виник незрозумілий збій чи взагалі щось незрозуміле, треба з’ясувати і виправити. Тож ми це і зробимо.
– У мене таке передчуття, що це може суперечити загальному плану керівництва.
– Але якщо ми не дізнаємось, у чому справа, то не з’ясуємо й те, є суперечність чи нема. Отже, як ідемо: так чи без костюмів?
– Пара чи не пара? Пара на костюми.
Вони тричі зробили рухи кулаками й викинули пальці. Порахували, і виявилася не пара. Той, що прийшов до кабінету, хитро усміхнувся, і за мить вони були вже без костюмів, але кожен за спиною мав по парі осяйних крил. Кабінет розчинився, і за секунду його наче й зовсім не було. За два помахи крил вони долетіли до незнайомця і лагідно опустилися біля нього. Той завмер і припинив своє креслення. Повільно підняв голову і з легким подивом став розглядати дві постаті, що стояли перед ним і сяяли.
Той, що кілька хвилин тому увійшов до кабінету, з усмішкою і м’яким голосом почав розмову.
– Я – Михаїл, а він – Рафаїл. Ми довго спостерігали за тобою у вікно і не дуже зрозуміли, що ти тут робиш. Наскільки нам відомо, твоє ім’я є у списку Петра, і практика показує, що після звіряння імені тут уже ніхто не залишається, а відразу заходить усередину. Що з тобою не так?
– Вибачаюся за те, що я збентежив вас, але я навіть гадки не мав, що, сидячи тут, я можу комусь заважати. Мені треба було зібратися зі своїми думками, і мені це не дуже вдалося. Але якщо я порушую якісь великі плани, то відразу піду, як належить.
Архангели вже склали крила і посідали навпроти чоловіка. Розклад був справді незвичний, і пропустити таку нагоду подивитися на те, що і як вони роблять, очима сторонньої людини – було просто необачно. Щойно вони склали крила, світіння, що йшло від них, стало тихішим, і Михаїл продовжив:
– Може, разом розберемося з твоїми думками? Раптом щось разом і придумаємо.
– Та що ви! Це такі дрібні думки, що вони важливі лише в масштабах однієї людини. Навряд чи вам це буде цікаво.
– А ти спробуй, а ми з колегою послухаємо. Ти ж не щодня можеш ось так запросто поспілкуватися з архангелами? Тож і нам, і тобі це буде цікаво, та й новий досвід – завжди потрібна справа. Не соромся. Починай. Ми не станемо тебе перебивати.
Рафаїл похмуро кивнув головою.
(Далі буде)