Уперше опубліковано: 14.06.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2026 року)
Деякі події, дуже близькі від нас за часом, можуть бути цікаві не тільки тому, що це – вже теж наша історія, а й тому, що зараз можна побачити схожі або контрастні ситуації. Тож на ЛО ми продовжуємо публікувати переклади статей про епізоди широкомасштабного вторгнення і про те, що йому передувало. Для порівняння, для нагадування і для висновків.
***
За викладками найрізноманітніших джерел, які перебувають поза Україною та оперують даними своїх розвідок, противник зараз вийшов на пік того, що він може кинути у полум’я війни. Власне кажучи, ми це зараз відчуваємо на Східному фронті, де справді йде найжорстокіша бійка з моменту початку широкомасштабного вторгнення. Тепер противник уже чудово знає, що ніяких бліцкригів не буде, і тому перестав діяти розмашисто, на чому його ловили на самому початку. Зараз він звужує смугу наступу до мінімуму і туди кидає все, що має. З одного боку, цей штурм дуже важко утримувати і за це нам доводиться платити високу ціну, але в цій ситуації є момент, який чомусь не привертає уваги.
По суті, зараз армія противника показує максимум із того, на що вона здатна в принципі, за наявності кратної переваги в особовому складі, десятикратної – у техніці та двадцятикратної – в артилерії. Простіше кажучи, він зараз робить те, понад що вже просто не має ні сил, ні засобів. І справа тут не в тому, що в нього нема кого рекрутувати на бійню або нема чого зняти зі зберігання, а в іншому. Оголюючи інші ділянки фронту, він справді зміг створити просто тотальну перевагу в силах і засобах, хай і на невеликій ділянці. Але навіть із такою перевагою він виявився не здатним на те, чого хотів з самого початку, – розірвати і розкидати нашу оборону і рвонути вперед, формуючи котли.
А це означає, що на сьогодні, навіть маючи таку перевагу в рази чи в десятки разів, він не здатний це конвертувати в успіх своїх дій. Тобто навіть із такою перевагою їхня військова машина пробуксовує, і це свідчить про те, що проблема не в кількості особового складу, зброї та техніки, а в якості, і не тільки сил і засобів, а й загального керівництва збройними силами згори донизу. Армія виявилася не готовою до ведення такої війни, з якою вона стикнулася.
І найголовніше тут те, що вони самі це розуміють. Адже самі військові агресора точно знають, скільки і яких військ вони заганяють, а плюс до того – скільки вони втрачають або з мізерним, або нульовим результатом. Зрозуміло, що баби ще народять і можна буде зняти «консерви», але їм самим зрозуміло, що та війна, на яку вони здатні, вже не працює.
Те, що їм не вдається досягти поставлених завдань, військові зазвичай виправдовують тим, що їм не дали потрібної кількості зброї, боєприпасів чи особового складу. Якщо почитати мемуари або щоденники полководців та воєначальників різних часів, саме ці пояснення виявляться в більшості випадків, і дуже рідко буде написано про те, що було допущено саме полководчі помилки. Зазвичай таке пишуть дослідники, але не сучасники. І якщо хтось у мемуарах і визнає помилки, то не свої, а вищого керівництва, і лише одиниці можуть визнати свої.
Але гарантовано сучасники не напишуть про те, що вони готувалися не до тієї війни. Воно і зрозуміло, бо тоді постає питання про те, що всі приготування велися неправильно, з хибних гіпотез, і у планах навіть не було припущень про те, що буде зовсім інша бійка, а це вже питання саме до них, до військових. Адже політики можуть поставити нездійсненні завдання, а військові зобов’язані розуміти, що вони нездійсненні, і тоді треба або подавати у відставку, або розпочинати підготовку до розвитку подій, який буде, а не до того, який колись був. Зрозуміло, що у відставку ніхто не подав, але й що з цим робити – у них тепер явно немає уявлення. Адже вони просили більше танків – і отримали їх. Просили більше артилерії – отримали і її. Зажадали забезпечити боєприпасами для того, щоб вести обстріл у режимі 24/7, – мають і це, але все одно отримати бажаний варіант війни не вдається.
(Далі буде)