Автор: anti-colorados
До речі, не виходить не тільки такий варіант, а й попередній, з довгими кидками вглиб території України, коли вдавалося проходити десятки, а подекуди – й сотні кілометрів, не зустрічаючи більш менш організованого опору. Саме до цієї війни вони й готувалися, на таке вони були згодні. А тепер навіть гігантські ресурси, зосереджені на мізерному п’ятачку, не дають бажаного результату, натомість дають втрати, яких ніхто з них не те що не бачив із закінчення Другої світової війни, а навіть у страшному сні не міг уявити, що це станеться саме зараз.
Адже ЗСУ – це не об’єднані сили НАТО і не армія США, а результат саме для наступальної армії вже близький до катастрофи. Це тому, що нарощувати потужність наступу вже банально нічим, і всі ресурси, які вдається зібрати, дозволяють підтримувати тільки те напруження, яке є просто зараз, і не більше. Це розуміють усі, навіть ті, хто воює «в полі». Досвідчені військові бачать, що якщо тижнями й цілодобово артилерія валить десятками, якщо не сотнями тисяч снарядів, а вони не можуть просунутися, або якщо просуваються, то зовсім на мало, залишаючи за собою гори трупів, то їм зрозуміло, що війна йде неправильно.
Артпідготовка повинна тривати години, в гіршому випадку – добу, дві, ну – три, і все, далі має бути рух уперед. Якщо цього не відбувається і артпідготовка йде тижнями, то саме досвідчені бійці починають розуміти, що їхнє верхнє керівництво просто не розуміє, що робити далі, і як наслідок – вони потрапили не на ту війну, де їм слід було зрубати бабло. Ба більше, вони розуміють, що така ситуація склалася тому, що противник (ЗСУ) діє таким чином, що це руйнує всі наступальні плани.
Тобто противник (ЗСУ) веде іншу війну, за якої ця кратна перевага не дає особливого ефекту, зате дає дикі втрати. Цього не розуміють новобранці чи кадрові військові, які не мають бойового досвіду, але ті, хто вже бував у бою, дуже швидко розуміють, що тут не Чечня, Грузія чи Сирія, і це має свій накопичувальний ефект. І якщо вже йдеться про тих окупантів, які перебувають на полі бою, то вони бачать, що ефект першого «хапака» залишився далеко позаду, і те, що їм ще вдається захопити з територій, являє собою місячний пейзаж, який і зробила їхня артилерія. А це означає, що жодна мародерка їм уже не світить як приз та компенсація за всі страхи, яких вони натерпілися.
Армійський генерал США Бен Годжес говорить приблизно про те саме і вважає, що армія противника досягла своєї стелі і зараз перебуває у стані максимальної напруги, в якій армія не може бути невизначено довго. І тому неминучий загальний спад її боєздатності. Крім того, він каже, що поступово Україна вибудовує нормальну логістику своєю територією. Хоча це було нелегко зробити, але все ж таки рух іде у правильному напрямі, і тим більше що логістичний потенціал партнерів України не йде в жодне порівняння з тим, що може видати на піку логістика мордору.
(Далі буде)