Повністю вигадана історія

Авторка перекладу: Світлана

Погода була чудова, коли літо ще не зовсім щоб скінчилося, а осінь ще не наважилася початися. Вдень було тепло, як улітку, і вечори теж були зовсім літніми, і тільки під ранок природа невиразно натякала на те, що осінь уже поряд. Але хто ж під ранок бродить своїми ногами та й по природі? Тим більше що курортне містечко Хрустовець, а точніше – готель із п’яти зірок «Віскас», прийняло цілу бригаду небачених гостей. Більшість із них явно ніколи не бачила нічого подібного і явно не знала, що робити з виданими їм картками-ключами.

Але сарафанне радіо досить швидко розставило все по місцях, і вчорашня босота не тільки змогла розійтися по номерах, а й навіть прилаштувала картки так, щоб у номері ввімкнулась електрика. Так-так! Були часи, коли в готелі було достатньо вставити карту-ключ у відповідну комірку, і електрика зразу вмикалася в усьому номері. Але вся ця публіка приїхала в таке далеке, добре відгороджене від сторонніх місце, щоб набратися базових знань для їхньої майбутньої законодавчої діяльності.

Поки їх сюди везли, деякі розумники будували свої припущення щодо того, що їм викладатимуть. Один навіть назви предметів став перераховувати: «Конституційне право», «Історія і теорія держави і права», ще якісь дивні назви, але за третім тостом усе це потонуло в загальних веселощах, і ніхто про це не згадував аж до ранку наступного дня, коли після шведського столу всіх завели в конференц-зал, як потім стало зрозуміло – для заняття лише з одного предмета, назви якого той розумник не вгадав.

Публіка розсілася по своїх місцях і тихо, майже пошепки обговорювала подробиці сніданку. Хтось згадав про шведський соціалізм, а решта навперебій шепотілася про те, що у Швеції люди вміють жити, щоб ось так снідати безкоштовно. А головне – бери, що хочеш і скільки хочеш. З деякими трапився явний перебір, і набиті їжею кишені стали по-зрадницьки покриватися жирними або мокрими плямами від схованої там їжі.

Але ось до залу швидкою ходою увійшла панночка, явно з великим досвідом та кумедно зав’язаною вузлом косою на голові. Одягнена вона була, що називається, «офіс стайл», і в руках у неї був явно дорогий портфель от кутюр. Вона підійшла до імпровізованої трибуни, взяла указку і голосно гримнула нею об стільницю. Всі миттєво затихли та звернули на неї увагу. Тоді вона представилася:

– Я – Мімоза Неврозівна Чепушенко, ваша інструкторка та консультантка. Запитання? Запитань немає. Тоді в мене до вас одне дуже просте, але водночас – дуже важливе запитання: ви хочете бути багатими?

У залі хвилями пішов гул, і портрети присутніх почали розпливатися в солодких усмішках.

– Можете не відповідати. Я бачу відповідь на ваших обличчях. Тоді уточню запитання. Кого з найбагатших людей у нашій країні ви знаєте?

Відразу піднявся ліс рук. Вона тицьнула вказівкою в когось і уточнила на словах:

– Ось ти, з обличчям шимпанзе, кого ти знаєш?

– Я знаю пана Скломойського, він …

– Молодець! Правильна відповідь, сідай. Хто ще? Ось ти. Та ти, яка схожа на олігофрена…

– Я не проста людинка …

– Та мені начхати. Кого ти знаєш?

– Я його теж знаю.

– Кого його?

– Ну Козло …

– Кого?

– Мойського, якого…

– Це вже було. Кого ще?

– Ще знаю Ахматова.

– Ну ось, бачиш. Не така вже ти й олігофренка. Сідай. Хто ще? Ось ти, пузатий… Так-так, жирдяй, ти кого знаєш?

– Ну, я знаю Свинчука…

– Сідай. Чи всі знають цих багатих людей?

У залі всі рішучо закивали головами, вже серйозно і без усмішок, бо не зовсім розуміли, куди хилить ця спритна тітка. Та – зробила паузу за Станіславським, а потім знову клацнула указкою по столу і запитала ще раз:

– То ви хочете бути багатими? Нехай не такими, як ці шановні громадяни, але десь поряд…

Вона уважно обвела поглядом присутніх, а потім сказала.

– Усе це – реальна перспектива…

Та спеціалістка, яку інструктор назвала олігофренкою, підняла руку.

– Тобі треба в туалет?

– Ні, я хотіла спитати, що таке перспектива?

– Боже, яка ж ти розумниця і яка допитлива, далеко підеш. Перспектива – це означає «в майбутньому». Так от, якщо ви всі хочете жити по-багатому, ви повинні погодитися на участь у плані «Механічний Буратіно». Прямо тут ви можете відмовитись і вийти із залу, вас відразу відправлять додому…

Інструктор знову зробила паузу та кілька разів окинула поглядом публіку. Охочих не знайшлося. Тоді вона розкрила свій портфель та дістала звідти журнал, розгорнула та оголосила.

– Значить, так, дорогі мої. Якщо всі ви хочете стати багатими та згодні прийняти план, підходимо по черзі, власноруч пишемо свої прізвище, ім’я та по батькові, а далі – ставимо два підписи…

– Кров’ю?

– Хто сказав?

З місця підвівся той самий жирдяй, який відповідав на запитання. Тільки зараз інструкторка помітила, що він сидів одразу на двох стільцях.

– А ти жартівник! Ким ти працював до цього?

– Жартівником і працював.

– Зрозуміло, тоді можна пробачити. Отже, ставимо два підписи. Перший – згода брати участь у плані, друга – про нерозголошення. Усім зрозуміло? Тоді вперед.

За пів години всі підписи стояли на потрібних місцях. І перевіривши прізвища за своїм списком, інструкторка закрила журнал і сховала його в портфель.

– Правила прості. Жодної самодіяльності, все робите по команді. Ось макет вашого робочого місця. Тут – три кнопки: «За», «Проти» та «Утримався». Ви повинні дивитися на людину, яка вам подаватиме знаки, як собаці, – «Сидіти», «Лежати» або «Голос», а ви тиснете на відповідну кнопку. Що не ясно?

Було зрозуміло, що запитання є, причому на всіх – одне й те саме, але інструкторка випередила всіх та озвучила його сама:

– Гонорар?

І тут прорвало:

– Хотілося б… 

– Оголосіть, будь ласка, весь список…

–Для початку – десять штук за натискання.

– Гривень?

Інструкторка з іронічною гримасою уточнила:

– Парніша, ви робите мені боляче. Ага, гривень! Тільки американських. Але крок ліворуч, крок праворуч – штраф, і ви нічого не отримуєте…

– Десять штук? Куплю дружині чоботи…

– Чоботи він купить за десять штук…

– Погляньте на нього, дружині він купить…

Почався неконтрольований галас, і інструкторка востаннє скористалася указкою так, що та розлетілася на тріски.

– Ось за цей хай ви і отримаєте штраф, що не ясно?

Усі миттю заткнулися, а потім – пішли запевнення у старанності, вірності та звісно ж, винятковій порядності. І як виявилося, на тому всі заняття закінчилися, а далі – бенкет. Так екстерном вони і пройшли курс конституційного права та основ держави.