Ера милосердя (Частина 2)

І в цей момент ситуація стала стрімко прояснюватися, бо висока жінка поглянула на годинник і стала гучно говорити в натовп:

– Значить, так! Слухаємо сюди! З першим променем сонця ми всі разом тричі, голосно та чітко говоримо: «Прийди!» – і хрестимося…

– А можна запитання?

– Тільки швидко.

– А я не хрещений, що мені робити?

– Я ж ясно сказала: хреститися. Кому цікаво, хрещений ви чи ні? Є ще дурні запитання?

Натовп мовчав, з чого можна було зробити висновок, що дурних запитань більше немає. В цей час жінка ще раз подивилася на годинник і, піднявши руку, подала знак усім приготуватися. І справді, в цей час десь із-за Дарниці вирвався перший промінь сонця, жінка махнула рукою, і кілька тисяч горлянок тричі крикнули: «Прийди!» Вона взяла список і хотіла викликати перших громадян зі списку, але він справді прийшов. Ніхто не помітив, як на балконі поруч із жінкою з’явився полковник Нацгвардії величезного зросту і суворо запитав:

– Громадяни, з якого приводу ви тут зібралися?

Схоже на те, що натовп уже давно стояв у нетерпінні, а тому відповідати почали відразу всі, і в цьому галасі зовсім нічого не було зрозуміло. Тоді полковник підняв руку і гучним низьким голосом прокричав: «Тихо!»

Натовп справді замовк миттєво, неначе його вимкнули одним рубильником.

– Спокійно! Нехай каже хтось один.

Він кивнув на високу жінку в окулярах з аркушами паперу в руках.

– Давайте ви.

Та відкашлялася, поправила окуляри і навіть трохи почервоніла.

– Ми, – вона обвела рукою натовп, – обрали собі президента, і сьогодні він вступає на посаду.

– Чудово! А до чого вся ця клоунада?

– Це – не клоунада. Він обіцяв нам настання ери кохання, злагоди і головне – щедрості й достатку.

Натовп закивав, і з його глибини почулося: «Правильно каже!»

– Так от, достаток кожен розуміє по-своєму, і це – особиста справа кожного. Хтось вважає, що результати достатку можна скласти рівними пачками в сумку чи мішок. Інші вважають, що його можна налити в бутлі, треті – приготувалися отримати його у зливках. Але в будь-якому випадку, ця подія починається сьогодні, а за православними канонами день починається з першим променем сонця. Ми – законослухняні громадяни, прийняли програму президента, обрали його, а тепер – прийшли по достаток. Зверніть увагу, зробили це організовано, в порядку живої черги. Ось у мене і список є з номерами черги…

– Хвилинку, – перебив її полковник, – а що це за люди? У них у руках взагалі нічого нема. Чи вони не з вами?

І справді, дещо осторонь основного натовпу стояла невелика група інтелігентно одягнених громадян, очолюваних солідним сивим чоловіком у пенсне й капелюсі. Він зняв капелюх і, зробивши крок уперед, пояснив:

– Ми, ваше благородіє, теж голосували за президента, але, на відміну від цієї меркантильної публіки, ми чекаємо настання епохи правди та чесності. Ми сюди прийшли по правду.

Висока жінка не знайшла що відповісти чи заперечити сивому чоловікові, і тому виникла незручна пауза, з якої вихід знайшов полковник:

– Все зрозуміло! Отже, зробимо так. Сьогодні тільки кенгурація, або простіше – обулавлення, а це означає, що сьогодні жодної епохи не настане.

Натовп почав нервово і розгублено шуміти. І навіть хтось відчайдушно крикнув: «Як же так? Він же обіцяв, що настане!»

– Спокійно! Обіцяв – значить, настане. Але не сьогодні. Завтра. Настане за місцем проживання. Сюди не варто приходити взагалі. Згідно з чергою і в певний строк достаток нагряне прямо до вас додому. Тож зараз можете спокійно розходитися по домівках.

Потім він окинув жінку в окулярах уважним поглядом і додав:

– Ви – зачекайте. Вам буде окрема пропозиція.

Люди з торбами та мішками похмуро поплелися хто куди, але полковник зупинив інтелігентів.

– А вас я попрошу залишитися. Ваша епоха настане… – він подивився на годинник, – буквально за п’ятнадцять хвилин.

Потім він щось сказав у рацію, а невелика група, радісно посміхаючись, збилася в купку, вітаючи один одного словами: «Ну, я ж казав! Ось вона – правда!

І ось із різних боків до них почали швидко підкочувати мікроавтобуси «Пежо» швидкої допомоги. Медики акуратно почали розбирати публіку та під руки заводити в салон швидкої. Останнім узяли сивого чоловіка в капелюсі, і він, озираючись, здивованим голосом запитав полковника:

– Дозвольте! Ви ж сказали, що наша ера таки настане!

– Вона й настала. Ера милосердя.