28 серпня. У другій половині дня в Імперській канцелярії проходить нарада партійного та військового керівництва, де Гітлер заявляє про своє непохитне бажання вирішити «східне питання» раз і назавжди, і якщо поляки не підуть на поступки – буде бійка, і він готовий іти в перших рядах військ.
Тут слід зазначити, що до цього моменту всі територіальні надбання Німеччини досягалися без жодного пострілу, просто демонстрацією своєї військової сили та рішучості її застосувати. Усьому керівництву Рейху було зрозуміло, що в Польщі такого не буде, і чим усе закінчиться, тоді ніхто не знав. У запалі обговорення фюрер зазначив: «Війна (очікується – Ред.) дуже важка, можливо, безнадійна, але поки я живий, про капітуляцію не буде й мови». Тобто навіть сам Гітлер не був упевнений у безумовному успіху майбутньої кампанії, а підлеглі – й поготів. Він їх схиляв до остаточного рішення просто на своєму ентузіазмі і харизмі.
Зокрема, в нараді брали участь Гіммлер, Гейдріх, Вольф, Геббельс та Борман і ще кілька керівників партії, уряду та військових. Остаточно сформовано ультиматум Польщі: вимога приєднання Данцига, проходу через польський коридор та референдум. У результаті обговорення зроблено висновок: Англія (посередник) може піти на такі умови, а Польща – ні, і це робить війну неминучою. Причому за три дні до війни Гітлер говорить буквально таке: «Я згоден робити все на міжнародній основі. Ввести війська інших держав, зокрема й росії». Правда ж, щось дуже знайоме в цій позиції і в цих промовах?
29 серпня. Гітлер зажадав прибуття до Берліна польських офіційних осіб для особистого вручення їм вимог Німеччини, а в разі потреби – аргументовано обґрунтувати їх. Лондон наполегливо рекомендує Варшаві послати своїх людей до Берліна, щоб уникнути війни. Поляки зволікають, англійці нервують, німці підтягують резерви.
30 серпня. У Берліні чекають поляків та обґрунтовано вирішують, що їхній приїзд рівносильний прийняттю вимог. Гітлер пише листа з переліком вимог та аргументів прем’єру Великої Британії. Польща посилює своє угруповання військ у районі Данцизького коридору. Литва починає формувати на кордоні з Польщею три дивізії за штатами воєнного часу. Франція так і не оголосила про загальну мобілізацію, лише частково підтягуючи війська до німецького кордону.
31 серпня. Останній день перед початком Другої світової війни. Рішення прийнято. Початок наступу призначено на 4:30 ранку, 1 вересня. Лист, написаний Гітлером, так і не відправлено, а просто зачитано послу Великої Британії в Німеччині Гендерсону. Населення Рейху ставиться до прийдешніх подій з байдужістю і тільки у прифронтовій зоні – панує пригнічений настрій.
Польща уповноважила посла Ліпського на зустріч із Гітлером, але канцелярія фюрера відхилила запит на зустріч. Гітлер не бажає приймати посла. Це відбувається приблизно о 18-й годині, і Ліпський просить передати Гітлеру, що Польща готова прийняти вимоги Гітлера. Але приблизно в цей самий час по радіо йде повідомлення про те, що імперським декретом Данциг визнано територією Рейху і возз’єднано з Німеччиною.
Тож війська рушили на вихідні позиції, а о 4:30 почалася війна. Мені невідомо, з якого приводу Черчілль сказав про те, що, обираючи між війною і ганьбою, країна, що обрала ганьбу, отримує і війну, і ганьбу. Мабуть, увечері польські війська отримали наказ «Стояти, не провокувати», а вранці отримали удар, вже особливо його не чекаючи.
Тож ні Польщі, ні совку, ні Англії, ні Франції, а тим більше – Німеччині не дуже хочеться згадувати цей шматок історії, але ми маємо його знати, бо аналогій тут більше ніж достатньо.