Через сім років (Частина 3)

Уперше опубліковано: 29.08.2021

Автор: anti-colorados

Тобто в діях десантників, якими точно керував ГШ, читався логічний та обґрунтований малюнок бойових дій. Вони намагалися розчленувати донецьке та луганське угруповання з тим, щоб донецьке опинилося повністю блокованим, і для цього треба було перерізати артерію, що живила донецьких терористів. Між іншим, противник теж читав цей план, і коли стало зрозуміло, що ЗСУ мають на увазі своїми активними бойовими діями, вони підірвали один із двох мостів через річку Кринка, які ведуть до Зуївки. Залишився лише міст на Н21 над греблею водосховища. Його не чіпали до останнього моменту, і, між іншим, саме цим мостом двічі проїхала установка «Бук», яка збила малазійський авіалайнер.

Із цього ми робимо висновок про те, що сам задум втягування у вуличні бої серед Іловайська навряд чи міг належати військовим. Там не було чого робити, тому там і не було ні танків, ні артилерії. Там просто не було армії. Як стало відомо ще тоді, організатори операції не мали ні чіткого плану входу, ні плану відходу в разі невдачі. Там повністю була відсутня взаємодія з сусідами, не було розвідки, і як наслідок – не було адекватного командування.

Проте це було перекрито введенням російських регулярних військ, і одне наклалося на інше. Зараз центр уваги зміщено саме на момент відходу військ сектора «Д» та бійню, вчинену російськими військовими після цього. Те, що за це вони самі вмилися кров’ю і втратили сотні своїх десантників, по яких вдало відпрацювала наша авіація та ракетники, – не применшує наших втрат. Однак у тому, що сталося в Іловайську, безумовно, слід розібратися, і якщо все буде зроблено професійно, то Верховна Рада втратить кількох яскравих депутатів, а Лук’янівське СІЗО поповниться новими габаритними арештантами.

ПОДАНИЙ ДАЛІ ТЕКСТ БУЛО НАПИСАНО В РЕЖИМІ ПІСЛЯМОВИ

Не думав продовжувати тему, але доведеться коротко повторити написане три роки тому. З приводу Іловайська пропоную пропустити запитання про те, яке саме бойове завдання було поставлено перед підрозділами, що брали участь у штурмі Іловайська, і головне – ким воно було поставлено. Зрештою, ці речі не зникають безслідно, і всі деталі спливуть рано чи пізно хоча б тому, що рішення приймалися не однією людиною, а раз так – сховати кінці у воду буде дуже важко. Просто приймемо за аксіому той факт, що кілька підрозділів заздалегідь знали про своє місце зосередження для виконання певних бойових дій у певний час і в певному місці.

У цьому випадку йдеться про Іловайськ. Тобто командири батальйонів, які за фактом мали чисельність більше чи менше роти, висунулися на вихідні позиції, вже маючи оперативний план. Бойові порядки противника було побудовано таким чином, що наші сили входили в нього вузьким коридором, фактично в ситуацію повного оточення. Це – важливий момент. Ті, хто на місці планував не штурм Іловайська взагалі, а конкретну розстановку сил і засобів і подальший їх рух, повинні були усвідомлювати, що заштовхують своїх людей у мішок.

Необхідність саме такого способу звільнення Іловайська викликає надто багато запитань, і якщо вже проводити подібну операцію, то треба чітко уявляти її можливі наслідки. На хвилинку, відомо, що противник добре закріпився в місті та створив опорні вузли оборони. Він заздалегідь зайняв зручні позиції для ведення оборонного бою, маючи можливість вести вогонь по атакувальних силах з усіх боків, виключаючи той самий коридор, яким увійшли наші бійці.

У цьому випадку командири, що перебувають на місці, були зобов’язані планувати свою операцію, маючи хоча б якісь розвіддані про місце проведення операції та розташування сил противника. Далі, прийнявши рішення про введення своїх сил, кожен командир мав уявляти те, як забезпечуватиметься постачання і як евакуюватимуться поранені бійці з урахуванням тієї швидкості, яка дає шанс вижити бійцям, що отримали поранення. З іншого боку, командири цих підрозділів повинні були відпрацювати взаємодію з тими силами і засобами, які були на їхніх флангах. Все це тому, що з самого початку операція планувалася як вкрай ризикована з вищевказаних причин. І найголовніше – розуміючи ризик майбутньої операції, кожен командир повинен був розробити план відходу в разі невдачі штурму. А така ймовірність була навіть без вторгнення російських військ з боку Успенки. До Іловайська – пів години їзди від Зугреса, і противник мав усі підстави розраховувати на перекидання резервів до Іловайська. Тобто, плануючи введення військ у мішок, командири були зобов’язані передбачити план екстреного відходу з оперативного котла не в напрямку входу, який противнику вже відомий, а іншому, несподіваному напрямку. Найбільш несподіваним напрямком був північно-східний. Манівцями можна було за кілька годин піти у прогалину між Зугресом та Шахтарськом на з’єднання з нашим Північним угрупованням військ, яке вело наступ із району Дебальцевого. Можливо, були й інші варіанти, але такого ривка противник явно не очікував би. Використовуючи ефект раптовості, можна було вийти з котла, уникаючи зайвих втрат.

Але з’ясувалося, що розрахунок був іншим, і далі відомого принципу «Прийшов, побачив, переміг» ніхто занурюватися не став. Підкреслю: цей самий план відходу мали розробити командир батальйону та його начальник штабу, а не Муженко чи Порошенко, тому що будь-який наказ (якщо є) можна виконати десятком різних способів, від блискучого і до абсолютно тупого.

Шкода, що в нашій армії не практикується досвід Ізраїлю, коли командир підрозділу йде в перших рядах своїх бійців, а не дає барвисті інтерв’ю в тилу. В цьому випадку його планування бою було б і для себе особисто, не тільки для своїх бійців. І знову ж таки – шкода, що ми не маємо можливості проаналізувати статистику дій окремих бригад і батальйонів. Сподіваємося, що це зробили відповідні фахівці зі складу ЗСУ, і в них є список підрозділів, які втратили найбільшу кількість особового складу саме в таких боях.

Є думка, що деякі знамениті імена батальйонів та їхніх командирів будуть повторюватися. Принаймні, одного з таких діячів я попереджав за місяць до Іловайська, що йому не можна командувати людьми через його повну безтямність, і висловив йому попередження про те, що він неодмінно заведе людей на смерть, що згодом і сталося. Що характерно, після кожного розгрому і великих втрат своїх людей він завжди звинувачував когось, а сам і досі уявляє себе героєм.

Є надія, що в ці «подвиги» буде внесено ясність хоча б для того, щоб не допустити такої ганьби надалі. Гадаю, що цей міні-Жуков таки знайде свою справедливу міру відповідальності. А потім пішло вторгнення російських військ, і на нього було списано все, в тому числі й Іловайськ.

***

ЕПІЛОГ

Зараз, через сім років, можна дати відповіді на ті запитання, які були ключовими тоді, у 16-му та 17-му роках. Першу і найважливішу відповідь на запитання про Іловайськ, що це було і чому, нещодавно дав ексначальник Генштабу ЗСУ, який прямо сказав, що це не була військова операція, і якщо так, то планувалася вона не військовими, тому й не було жодної взаємодії з авіацією, артилерією чи навіть із тими силами та засобами, які були на флангах.

По суті, це була партизанська вилазка підрозділів, які так чи інакше залежали від Кала-Мойського, і в цьому випадку вони відпрацьовували поставлене їм завдання – віджим Зуївської ГРЕС-2 у Ріната Ахметова. Але навіть це можна було зробити так, щоб не загрузнути в Іловайську, проте фельдмаршал Костя Гришин «академіїв» не закінчував і завів (вже вкотре) своїх людей у пастку. Він просто нічого іншого робити не вміє.

Між іншим, якби нашим військам вдалося замкнути великий котел у районі Шахтарська – Сніжного, а іловайське угруповання не ув’язало в Іловайську, то бабуся Беня таки віджала б ГРЕС у Ріната, але не склалося. Не такий вже він і фартовий, як намагається здаватися. Ну, а не замкнувся котел тому, що москва розпочала пряме вторгнення силами регулярної армії.

Тепер уже зрозуміло, що бойове планування цього потужного та одного з найбільш вражаючих рейдів ЗСУ не враховувало можливості прямої й масованої участі російських військ у боях на території України. А сталося це тому, що наші партнери, Німеччина та Франція, але насамперед – Меркель, гарантувала Пороху, що вона щільно тримає намордник на путіну і що той на це не наважиться. Але сьогодні ми точно знаємо, що гарантії Меркель коштують менше, ніж папір, на якому їх написано, а її слова можна оцінювати не вище, ніж мукання корови в гнізді або шарудіння крил слонів, які пролітають повз.

Вона щойно погрожувала викотити санкції москві відразу ж після того, як та спробує використати газ у вигляді економічної зброї. Путін відразу його так і використав, а бабуся набрала в рот води чи що вона там у нього набирає. Тоді ми ще не знали, з якими балаболами маємо справу. Проте навіть це вторгнення не зламало духу нашої армії, хоча істеричка Костя й намагався тоді поставити на вуха Київ, успішно занапастивши своїх людей в Іловайську.

Чи можна було уникнути всього цього? Напевно. Але це ми знаємо зараз, коли відомі майже всі розклади, а тоді… Тож треба просто пам’ятати про тих, хто віддав життя за те, щоб ми не прогнулися під путіним, і ми цього не зробимо, навіть незважаючи на зелень. Ми ще побачимо наших військових, які розчищують бульдозерами червону площу та кремль, щоб ті не заважали нашому параду перемоги. Ми переможемо!