Друга деталь стосується справді великих досягнень путіна в далекий допрезидентський період. Справа в тому, що на початку 90-х на просторах Пітера створився комерційний конгломерат, організований у рівних частках колишніми й тодішніми співробітниками КДБ і бандитами Тамбовського ОЗУ. Путін, обіймаючи відповідальну посаду в міському управлінні, фактично курирував зовнішні зносини міста і став ключовою фігурою, через яку й замкнувся цей союз. Крім усяких дрібних витівок, угруповання осідлало частину місцевої військово-морської бази, а саме порт Ломоносов, за 40 кілометрів від міста. Це стало найбільшою чорною митною дірою, через яку ринув контрабас різних мастей, «от шмотки до водки».
Але дуже скоро публіка втомилася «мелочь по карманам тырить» і почала шукати контакти серед серйозних людей, і таки знайшла. Спритні колишні громадяни совка влаштувалися в різних місцях світу, від Колумбії до Голландії, та шукали можливостей заробити. Треба сказати, що в Колумбії коксу – як бруду. Єдине питання, яке хвилювало місцевих наркобаронів, – як і куди його збувати. Ось тут і спрацював ланцюжок зв’язків, який засвітив митну діру в Пітері. Невдовзі туди ринув потік найчистішого колумбійського коксу, що обчислювався тоннами. Коли владімвладімич досяг висот у кураторстві цього нелегкого бізнесу, обізнані люди приблизно так описували його досягнення:
«У 1990-х Путін курирував порт Ломоносов, це була військова база, де в нього сидів «свій» адмірал. І через цю діру щодня ввозилися та вивозилися без жодного оформлення сотні, а може, й тисячі тонн вантажів. Там ні митниці не було, ні прикордонників, ні контррозвідки. Смішно! Кокаїн у Пітері, як зубний порошок був. Взагалі скрізь. Навіть у Смольному в особливо спритних хлопців. Сам порт Ломоносов формально належав компанії «Російське відео», яка контролювалася, з одного боку, Кумаріним, але керував нею Михайло Мірілашвілі».
Тобто ні в інституті, ні в КДБ, а саме у створенні транснаціональної групи постачань оптових партій коксу путін досяг справжніх висот, і саме там розвернувся його єдиний талант, здобутий у пітерських підворіттях. Там, що називається, він знайшов себе і став одним із найбільших наркобаронів Європи. Тож кокс і путін стали дуже близькими та спорідненими поняттями.
Ну, і ще одна деталь важлива для розуміння подальших дій сцаря. Всі нинішні бояри – такі ж, як і він, бовдури та пройдисвіти, які нічого не досягли за своїми спеціальностями. Але практично повний склад цього оточення – люди, що були поруч із путіним у момент його кураторства над ломоносовською чорною дірою. Практично всі, хто на виду, – тією чи іншою мірою в курсі славного минулого свого боса. Медвєдєви, міллери, сечини, гундяєви і далі за списком – усі були шестірнями того коксового механізму і всі в курсі тієї ролі, яку путін відігравав у ті славетні часи. Саме з цієї причини пітерське підворіття переїхало до москви повним складом.
І ось наївна публіка скаржиться цареві на цих новоявлених бояр. Наївні! Це вже не той самодержець, які були раніше, це – «самодуржець», та й бояри – теж не ті. Це – добре згуртована, пов’язана цілою купою особливо тяжких злочинів братва. Ось саме це зараз і править росією, і нічого не зміниться доти, доки росія не розвалиться. Банда не для того захопила владу, щоб гратися в демократію та інші дурниці. Втім, населення хотіло сцаря, і воно його отримало. Який є.
Але вже будучи володарем свого халіфату, путін засумував. Роки беруть своє, і навіть хитрі китайські ліки не можуть змусити молодість повернутися. Не все можна підтягнути й накачати ботоксом. Тож смуток ставав дедалі густішим, а смуток самодержця неодмінно вилазить боком навіть найближчим опричникам.
Тут збіглося одразу кілька моментів, включаючи й те, що бояри дуже хотіли відбрикатися від постійних скарг населення і водночас пошанувати царя у стилі князя Потьомкіна. Той будував фасади сіл і фарбував дерева, а ці вирішили піти далі, у тренді сучасних віянь.
Є думка, що хтось із ближнього оточення запропонував його величності труснути старовиною і сміливо пройтися коксовими схемами, як у давнину. Але тут з’ясувалося, що тягати кокс із Колумбії – не комільфо, а тим більше старі справи не просто відомі близьким корешам, а й задокументовані американським DEA, чим путіну вже не раз тицяли в морду. Тоді чи то Дугін, чи Сурков пояснили, що порошок не обов’язково добувати з листя коки, а можна все робити хімічним шляхом. Нехай це буде не повний аналог, проте спробувати можна. Зрештою, населення регулярно споживає скломий та різні настоянки, то чому б воно і кокс не споживало з хімії?
А далі – просто. Кенти, обтяжені нестерпними знаннями, повідали путіну про те, що вони вже знають, де можна робити хімічний кокс, але ці місця – в Україні. Наприклад, у Макіївці, Авдіївці та інших містах є цілі коксохімічні комбінати, але тупі укри там щось інше роблять. Ідея всім сподобалася, і ось вам війна.
Тож росія повернулася до своїх скрєп, які довго іржавіли у споконвічному минулому, і тепер її краще не чіпати. Вона сама все зробить як треба. А з війною путін уже все зрозумів. Жодного порошку на коксохімах зробити не можна, за що довелося вигнати Сашку Дугіна. Але це вже – інша історія.
так таки так!
наш кокс – самий важкий кокс у світі.
але ми його не віддамо – в нас свій сцар його вживає, курви син.