Із серії «Проти ночі»
Авторка перекладу: Світлана
Нарада штабу була рутинною і загалом нічим не відрізнялася від того, що було раніше. Позиційна війна увійшла у смугу рутини, і з цим уже нічого неможливо було вдіяти. Втім, процедури треба було дотриматися, вислухати міркування та пропозиції, і вів нараду начальник штабу, який мав прізвисько «Два флакони» за те, що міг а капела випити дві пляшки горілки і бути «ни в одном штабУ», як висловився один фахівець у галузі словесності. Але цього разу репертуар обіцяв бути дещо веселішим. У їхній штаб середньої ланки надіслали нового офіцера «штабс-капітана», і на цій нараді начальник штабу мав його представити.
Перш ніж запросити новачка, старий шеф обвів присутніх поглядом-проханням і сказав майже по-дружньому.
– Товариші, попрошу всіх поставитися до призначенця з усією серйозністю і не побоюся цього слова – мудрістю. Я навів довідки про це дарування в кадрах вищого штабу, і мені розповіли про те, що він – не чийсь синок, для якого розкотили золоту доріжку нагору, а набагато гірше. Як ви знаєте, із синками у нас уже відпрацьовано алгоритм роботи, а ось із таким ми ще справи не мали.
Він зробив багатозначну паузу для того, щоб пересвідчитися, наскільки всі пройнялися серйозністю ситуації. Тишу порушив майор, який сидів найдалі від начальника.
– Він що ж, із цих?
Уточнювати, з яких саме, не було сенсу, бо всі розуміли, що він говорив про конторських.
– Якби ж то… Не з цих.
– То хто ж це такий?
– Ось у цьому вся і справа. У кадрах сказали, що ще в училищі він був відмінником буквально у всьому. І крім усього іншого, там освоїв англійську, німецьку і мандарин…
– А я – щойно освоїв мандарин!
Це сказав червономордий товариш, спробувавши голосно заіржати. Але жарт атмосферу не розрядив, а начальник штабу спокійно зауважив:
– Не той випадок, Васю. Не той. Словом, пацан десь себе проявив і сподобався комусь на самому верху. Тож його ведуть і контролюють, і ось тепер його направили до нас…
– Та за що ж нам таке? Ми ж начебто без зальотів останнім часом…
Це озвався заступник начальника штабу, який уже відчув усе до самого дна.
– Нагорі кажуть, що ми втратили винахідливість і новизну, а цей хлопець – дуже ініціативний. Наголошую: дуже! Він ніде не нарвався на принцип «Ініціатива має ініціатора», і тому я всіх дуже прошу по-дружньому… Будьте дуже уважні. Я хочу спокійно піти на пенсію, отримавши лампаси, та й ви, напевно, теж.
У мертвій тиші він натиснув кнопку в приймальню, і за кілька хвилин двері відчинилися, і до них увійшов ще зовсім юний, але вже майор. На його кітелі висіла купа значків, у тому числі у вигляді парашута.
(Далі буде)