Новачок стройовим покрокував до начальника і видав доповідь про прибуття. Присутнім відразу стало зрозуміло, що це ще більша проблема, ніж її змалював начштабу. Після формальностей шеф вказав новачкові місце за столом та офіційним тоном відкрив нараду. На столі було розгорнуто величезну карту, на якій було зображено Україну та прикордонні області їхньої країни. Всю карту було поцятковано значками, стрілками та написами. Він відкашлявся і почав:
– Товариші, командування постійно ставить завдання знайти найвразливіші місця противника і завдати йому непоправної шкоди наявними у нас ракетними засобами. Ми вже завдали ударів тут, тут, тут і тут…
Він скоса глянув на новачка і побачив те, що й очікував побачити. Той навис над картою, рукою впершись у передмістя Харкова, і уважно розглядав усі позначки на карті, явно запам’ятовуючи їх, а не записуючи у блокнот, як це роблять усі нормальні офіцери. Начштабу докладно перерахував, коли завдавалися удари і якими засобами. Це робилося явно для новачка, бо інші й так усе знали, адже самі ж і планували ці удари. Розповідь була досить довгою і закінчилася такими словами.
– Але, як ми всі чудово знаємо, розмір шкоди вимірюється не лише наслідками наших прямих дій, а й здатністю противника відновлювати втрачене, а це прорахувати ми не можемо. Єдине, що в наших силах, – спостерігати за тим, як противник компенсує наш вплив. І поки, товариші, він це робить дуже енергійно і загалом успішно. У зв’язку з цим ми маємо два варіанти: або продовжувати діяти методом «підбору ключів» для того, щоб знайти те саме, вразливе місце, або якось радикально переглянути те, що і як ми робимо.
Розповідаючи все це, начальник штабу тицяв у різні частини карти гостро відточеним червоним олівцем, а коли закінчив – кинув свій олівець туди, де було намальовано значок Києва, але олівець покотився далі і зупинився біля польського кордону. Начальник штабу зобразив задумливість, після чого запитав:
– Які будуть міркування? Не соромимося, товариші.
Товариші соромилися, а точніше – давали можливість новачкові висловитися першим. Так у них було заведено. Спочатку висловлюються молодші чини або молодь, щоб люди старіші не придушили їх своєю авторитетною думкою, а далі – за старшинством. Молодий фахівець усім своїм виглядом показував, що він має що сказати, і начальник штабу, спіймавши його погляд, – кивнув, мовляв, кажи, і той швидко випалив.
– Проблему я бачу тут.
Він тицьнув синім олівцем за лінією кордону України, а саме – на точку в Польщі.
– Поки ми не вдаримо сюди, вони будуть швидко відновлюватися, і ми з цим нічого не зможемо вдіяти…
Він осікся і озирнувся на всі боки, ловлячи півтора десятка вкрай скептичних поглядів. Він шкірою відчув, що ця думка тут обговорювалася, і, напевно – не раз, тож він потрапив у майстерно розставлену пастку, хоча вважав, що сам пожене це інертне стадо в ним розставлені капкани. І начальник штабу відразу став відігрувати ситуацію:
– Зверніть увагу, ви пропонуєте завдати удару по військовій базі США. Ви розумієте наслідки такого ходу?
(Далі буде)