Родова ознака «русского міра»

ʼУперше опубліковано: 03.09.2015

Авторка перекладу: Світлана

Ми вже не раз вказували на дивовижну здатність людини не помічати очевидних та повсякденних речей, але до цього феномену будемо повертатися регулярно.

Будь-який читач може провести експеримент із гарантованим результатом. Ті, в кого міцні нерви і розвинене почуття гумору, можуть поспілкуватися з навмання обраним ватником будь-якого походження. У важкі дискусії вступати не потрібно, просто варто поставити лише одне запитання: що таке «русскій мір»»? Швидше за все, адекватної відповіді не буде в принципі. Тоді можна спростити експеримент і поставити легше запитання: яка головна ознака «русского міра»? Тут можна нескінченно піднімати свій настрій від запропонованих відповідей. Одночасно експериментатор побачить глибину деградації прихильників цієї хвороби.

Отже, різні діячі по-різному трактують головну ідею «русского міра». Найпростішу і найлогічнішу відповідь дають російські націоналісти: – росія для «русскіх»! Начебто б цим уже можна й обмежитися. Однак, якщо ви уточните, хто для них «русскій», то далі буде стандартний анекдот.

Більш просунуті чиновники рф говорять уже більш розпливчато і загадково, на кшталт: «Скрізь, де люди думають і говорять російською, є «русскій мір».

Насправді все виглядає таким чином.

Нинішні росіяни стверджують, що вони слов’яни, а їхня споконвічна земля – росія. Це – неправда. До 1721 ця земля називалася московія, і входила вона в улус Джучи Золотої Орди. До 1700 року московія платила данину правонаступнику Орди, кримському хану. Росією цю землю назвав Петро 1, щоб, прорубавши вікно до Європи, покінчити з азіатчиною. До речі, путін зараз робить протилежні речі, а тому може перейменовувати свою країну у вихідний стан, на кшталт московської федерації. Внутрішній стрижень уже саме такий.

Що стосується слов’янських коренів, то їх просто немає і ніколи не було. Існував початковий слов’янський посил, коли київський князь Юрій вирішив закласти невеличке село в далеких північних землях. Він і невелика когорта його дружинників – ось і всі слов’яни, що глибоко проникли в землі фіно-угорських племен. Це не добре і не погано, просто треба розуміти, що слов’янства в московії не було.

Якщо відкрити російську Вікіпедію, то виявиться, що вчені мужі так і не змогли встановити місцеву топоніміку і семантику слова «москва». Це результат імперської політики, початок якій поклав ще Петро. Історія переписувалася стільки разів, що спадкоємець ординських вельмож Кара-Мурза (Карамзін) – уже не найбільший її фальсифікатор. Потім були діячі і нахабніші, і витонченіші. Так от, походження імені столиці краще не чіпати, бо тоді з’ясується істина, що поставить хрест на історії, слов’янстві та інших скрєпах. Вони й не чіпають.

Насправді князь Юрій заснував поселення на землях народу мокша. В цьому місці вони мали кілька халупок. Місце біля води, де живуть мокша, отримало свою назву Мокша-ва, тобто Москва. Для приховування таких очевидних фактів було проведено певну роботу і придумано назву для двох споріднених народів, яка розмила їхню історичну назву. Цими народами були мокша та ерзя, їх злили разом і назвали «мордва». Але якщо вам доведеться побувати в Саранську, то ви дізнаєтеся, що люди не забули свого споконвічного імені й називають себе по-старому.

До речі, другий народ до мокші пристебнули не так. Ерзя володіли землею, на якій виникло місто Рязань, назване їхнім ім’ям. Щоправда, стара Рязань була осторонь нинішньої, але це зараз не важливо. Кровні витоки нинішньої росії лежать у народах мокша та ерзя. Це і є коренем держави. Дивно, що покладено століття на те, щоб приховати цей факт і започаткувати суцільні небилиці, на які перетворилася історія держави. Чому їм було соромно називати себе мокшею – невідомо.

Крім крові, там і з мовою було дуже важко. Слов’янські говірки в московії не були панівними. Люди розмовляли своїми мовами і татарською. Орда мала землі 300 років, і процес асиміляції був неминучим. Тому зброю та шоломи московських царів було прикрашено не кирилицею, а арабською в’яззю. І що найцікавіше, там були адати із сур Корану.

Тобто до 1700 року московію було населено в основному фіно-угорським населенням, яке майже не розмовляло слов’янською говіркою, а християнство не було панівною релігією. Саме з цієї причини знаменитий мандрівник Афанасій Нікітін перемежовував свої розповіді слов’янськими та арабськими текстами. Це було звичною справою для верхнього прошарку суспільства. Саме тому Петро, анітрохи не вагаючись, зняв із церков дзвони і вилив із них гармати! Не було пієтету перед християнством!

А тепер, коли ми трохи пройшлися по коренях, повернемося в наші дні і подивимося, хто ж насаджує цей самий «русскій мір». Не знаю, як це правильно сформулювати, але якщо ви приїдете в Шатой або інше місто Ічкерії і назвете місцевого жителя «русскім», то цей фокус може закінчитися сумно. Проте кадировці воюють на Донбасі за «русскій мір». Крім них, за це ж саме воюють осетини, абхази, буряти та інші екзотичні народності. Запідозрити їх у тому, що вони думають російською, просто неможливо, а як вони розмовляють російською – це окрема розмова.

Тобто рф влізла в чужу країну і намагається нав’язати «русскій мір» з допомогою людей, які ледве розмовляють російською, навряд чи щось зможуть написати і вже точно не думають російською. Назвати їх православними – також не можна. Значить, ці люди не мають тих скрєп, за які прийшли воювати!

З іншого боку, твердження кремлівських розумників про те, що «русскій мір» там, де говорять і думають російською, – абсурд за визначенням. Я і багато моїх знайомих говоримо і пишемо російською, навіть іноді думаємо цією мовою. Але якщо ми візьмемося написати те, що думаємо чи говоримо про «русскій мір», росіян і росію, то розповідь майже повністю складатиметься з непарламентських висловів.

Отже, теорія «русского міра» не витримує навіть найменшого випробування. Тоді підемо за найпростішою схемою і спробуємо знайти головну відмінну рису «русского міра».

Найбільш помітна і символічна ознака приходу «русского міра» – сміття або бруд. Вже завив Севастополь, потопаючи в побутовому смітті, виють міста Лугандону. Крім того що населені пункти перетворюються на смітник, спостерігається жахлива кількість щурів та інших тварин, які є останнім дзвінком перед початком епідемій.

Але бруд – не лише сміття. Друге, що візуально поєднує місця, куди вперся «русскій мір», – розруха. Донбас, уже – Крим, Південна Осетія, Абхазія, Придністров’я – суцільна низка розрухи. Можна й ширше: Сирія, Куба. Або є країни, які виплюнули імперську «русскость» і прийняли адекватні правила гри: Китай, В’єтнам, Ангола, про країни Східної Європи – мовчу. Тобто «розруха починається в головах». І ось ці голови несуть свою розруху туди, куди можуть дотягнутися.

Тобто якщо ви хочете мати диктатуру, корупцію, чиновницьке свавілля, голод, розруху, патологічну ідеологію та інше – вам у «русскій мір». Якщо вас від цього нудить, вам – у будь-який інший бік, але якнайдалі від «русского міра»!