Журналісти нічого не відповіли прямо, але явно вхопилися за таку можливість, яка випадає нечасто. Коли пресу проводили до спеціально відведеної кімнати, той, хто вів усі ці розмови, сказав старшому зміни Таємної служби:
– Зітріть усі фотографії без можливості відновлення і перевірте їхні хмарні сховища.
– Що сталося?
– Старий дав їм сфотографувати цілком таємний документ. Якщо він вийде назовні, ми всі втратимо роботу.
Більше нічого не потрібно було говорити, бо система ввімкнула підвищені оберти, і зачистка фотографій пішла за аварійною процедурою. Видихнувши і змахнувши піт із лоба, високий джентльмен повернувся до кабінету з черговою усмішкою.
– Чого це ти за ними так кинувся?
– Ну, у вас же немає настрою, а їм дали всього хвилину, щоб не бентежити і не відволікати вас. Але ж ви знаєте цих журналюг? Їм дай пальця – вони по лікоть відкусять. От я й вирішив їх виставити особисто. Чи я неправильно оцінив ваш настрій?
Той, хто сидів за столом, байдуже розглядав інтер’єр у його золотих тонах, але муху не міг побачити в принципі, бо в його віці зір не дозволяв роздивитися такий дрібний предмет на цій відстані. Муха знала про це і тому просто спостерігала за тим, що відбувається.
– Та ні, ти все правильно оцінив. Настрій у мене ні к чорту. Це ж треба було так мене кинути з Нобелівською премією за мир? Я сприймаю це як образу…
– Та не засмучуйтеся ви з цього приводу. Європейці мають дивне уявлення про мир. Подумаєш, ви перейменували міністерство оборони на міністерство війни. Що ж, через це галас здіймати? Вони ж не знають, як ви його хотіли назвати з самого початку…
– То це ти мене й відмовив.
– І добре, що відмовив, бо ми б не змогли пропихнути інші варіанти. Навіщо впиратися у премію саме за мир?
– А за що ж іще? Я ж більше нічого не знаю! Ти ж сам казав, щоб я не міркував про чорні дірки…
– То ж варіантів – маса! Можна не за мир, а за жир, наприклад. Така ж сама Нобелівка, тільки за жир…
– Який жир?
– Гадаю, верблюжий. Ви тільки скажіть, і катарці відвантажать до Нобелівського фонду стільки, скільки треба, щоб нагородити вас.
– Вони що ж, і золота дадуть на статуетку?
– Яку статуетку?
– Ну, Нобелівку ж вручають разом із золотою статуеткою.
– А! Ні, статуетку вручають у нас. Це – Оскар. Але якщо ви хочете статуетку, ми тільки моргнемо бородатим, вони її виллють в один момент, і не ось цю дешеву поробку, а натурально з чистого золота.
– Мені вже подобається твій хід думок, тільки от «за жир» – якось…
– Гаразд, тоді назвемо її «в галузі гастрономії».
– Може, астрономії?
– Ні, з астрономії вони вже вручили.
– А! Тоді давай так. Нехай усе буде так, як ти сказав, тільки назва буде «в галузі гольфу».
Муха дослухала до цього місця і зрозуміла, що її вже нудить від голоду, а в цьому приміщенні все – обман. Навіть запах. Він був міцним та якісним, але їжі тут не буде точно. Треба швидше вибиратися звідси і, поки не похолодало, до відвалу наїстися якісної їжі, хоча б собачої. Але собак тут теж не було, тож після них нічого не залишиться. Муха пролетіла бальний зал, який ще будувався, і полетіла далі, вловлюючи нові аромати.
До фрази про премію зберігалась загадка – про кого з трьох персонажів іде мова.