Уперше опубліковано: 25.08.2018
Авторка перекладу: Світлана
Практика показує, що фігурант будь-якого розгляду, цивільного чи господарського, досудового чи судового, завжди намагається демонструвати те, що подаватиме його у вигідному світлі, і боже борони його сказати щось самовикривальне. І тоді в інтересах цього розгляду починається пошук фактів, які можуть вказати на справжню позицію фігуранта.
Російські бізнесмени, а за ними – і влада пройшли довгий шлях, на початку якого вони сміялися і дуріли, спостерігаючи за початком санкційних процесів. На цій стадії там взагалі не допускали можливості того, що санкції можуть завдати їм незручностей. Згодом цього куражу поменшало, і з москви почали звучати погрози контрсанкцій та інших дій у відповідь на санкції. Схоже, що санкції таки почали працювати, і свої гумористичні пасажі їм уже здалися переграними, і вийшло, як казав Роман Карцев, «пересолити обличчям». Потім настав період гарячкової метушні, коли мультимільярдери заворушилися, як клопи в КПЗ. Вони стали курсувати між москвою, Європою та Вашингтоном, намагаючись переконати ініціаторів санкцій у тому, що вони – білі та пухнасті і карати їх нема за що, та вони й відвикли від думки, що їх хтось може покарати.
У цих болісних хороводах одним із основних і найактивніших панікерів виявився олігарх, голова корпорації «Русал» Олег Дерипаска. Це саме олігарх, бо він сам себе так позиціонував, попри запевнення путіна. Він не згадував цього слова стосовно себе, але озвучував основні ознаки олігарха щодо себе, коханого.
Можливо, він уже забув, що у 2009 році давав інтерв’ю такому собі Миколі Асмолову для бюлетеня «Время Евразии». Інтерв’ю було розлогим і навіть можна сказати – програмним. Зазначимо, що його промову було видано через рік після того, як Європа, та й увесь Захід проковтнули агресію рф у Грузію. Тоді у верхівки рф сформувалася впевненість у своїй безкарності, а тому інтерв’ю можна було давати, не соромлячись і не криючись. Гадаю, зараз він би не наважився повторити те, що наговорив тоді, але, як казав професор, який мав дві ходки в консерваторію, «рукописи не тонуть, особливо в Межигір’ї».
Далі ми наведемо кілька цитат із цього інтерв’ю, що показують не тільки те, як Дерипаска та його шеф уявляють своє місце в цьому світі, а й як цей світ має виглядати. Нагадаємо, це інтерв’ю було дано дев’ять років тому з власної волі і аж ніяк не загнаною в кут людиною.
Далі в тексті «М.А.» – Микола Асмолов, «О.Д.» – Олег Дерипаска.
Про путіна і владу:
«М.А. – А путін, вибачте, він – менеджер? Чи він сам ухвалює рішення?
О.Д. – Президент росії – це певним чином топменеджер, який керує всією країною. Він розумна, адекватна людина, яка ніколи не перевищує межі своїх повноважень. Помітили, як запрацював держапарат у Білому домі, як працює прокуратура, суди, спецслужби, як працюють російські телеканали і газети? Просто блискуче! Все допомагає економіці, бізнесу, а не заважає нам, як було ще недавно. Під це можна давати гроші, що ми й робимо.
М.А. – «Ми» – це великий бізнес?
О.Д. – «Ми» – це російська реальна влада. Великий бізнес – це частина нашої технології…»
Про демократію, кадри та роль путіна у всьому цьому:
«М.А. – …А скажіть, ця влада – демократична, як Ви оціните?
О.Д. – Куди вже демократичніше. Якщо, звісно, відкинути будь-які казки про демократію, нібито хтось щось вирішує, зайшовши до кабінки для голосування. Насправді кабінки існують для того, щоб населення мало можливість туди заходити – урочисто, під звуки музики. Це населення має надовго запам’ятовувати те, що вони мали демократичну нагоду поставити галочку в будь-якому місці, де захочуть. Це елемент стабілізації суспільних процесів. Цілком зрозуміло, що економіка, великий конкурентоспроможний бізнес не можуть піти на такий великий ризик – довільне призначення менеджерів держапарату, як бог на душу покладе. У жодній західній країні немає такого свавілля, а в нас на середньому рівні управління країною воно певний час було. Це сильно заважало владі та бізнесу. Тепер ризик усунуто, та й кадри відстоялися.
Кадри для управління країною та державою необхідно ретельно добирати. Держменеджер має бути, по-перше, адекватним. Насамперед у розумінні пріоритету бізнесу в державі. По-друге, він має бути професійним. У цьому випадку він має всі шанси на підтримку влади, в тому числі на гідне матеріальне стимулювання. Але в жодному разі він не повинен брати сам – де захоче і скільки захоче…»
Про корупцію та про те, як працюють чиновники:
«М.А. – Скажіть, ваш бізнес серйозно матеріально стимулює чиновників. Проте Ви якось уникаєте звинувачень у корупції?
О.Д. – Не смійтеся. Ніде у світі чиновники, зокрема правоохоронних відомств, судді, не живуть на мізерну зарплату з бюджетної каси. Якщо людина правильно розуміє все, якщо вона задіяна в якісь технології владних дій – їй узгоджується рівень особистих доходів, і життя її та її сім’ї забезпечується дуже добре. Фільми і блокбастери про боротьбу з корупцією – це для широкого охоплення населення, своєрідне пабліситі держави. Так і в нас, і в Америці, всюди. До того ж, корупція – це не той випадок, коли великий бізнес платить зарплату і забезпечує особистий дохід держфункціонера. Корупція – це коли держфункціонер сам довільно бере, де хоче і коли хоче, я вже казав».
(Далі буде)
Цінічно, выдверто. Дякую такім особистостям. Вони інколи кажуть таку правду, що добавити ничого. А головне, що ці олігархи вважають себе володарями світу. А в Біблії чітко сказано: “Кто хотел возвыситься – да будет унижен!”