Одного разу в бункері (Частина 2)

– Праворуч від чого?

– Від Англії, мій фюрере!

– А що таке Англія?

– Звісно, острів!

– Молодець! А що означає острів?

– Ну, це ж відомо, – суша, оточена морем!

– Саме так! А ми туди місток збудуємо, – фюрер хитро підморгнув Борману, – та не один, а парочку. А ми туди газопроводик прибацаємо! Це вам не на «Тиграх» пиляти і на «Мессершмідтах 262», навіть не на ракетах «Фау»! Ну, Бормане, не будьте таким важким на підйом.

Мартін Борман дістав із кишені калькулятор, кинув його на карту і почав швидко набивати цифри. Гітлер дивився на це через його руку та усміхався. За хвилину Борман закінчив розрахунки. По його лобі стікали краплі поту, а очі не могли сфокусуватися на одній точці.

– Я все зрозумів, фюрере. Думка – чудова. Тільки от щодо підйому. Скільки ми там піднімемо?

Фюрер склав губи в трубочку і почав розхитуватися з носка на п’яту. Так він перебував у мовчанні кілька хвилин, а тому заявив.

– Гадаю, одного підйому буде замало. Ми стільки розпилили на Олімпіаді, і, як знаєте, надовго цього не вистачило. Тож гадаю, що справедливо буде закласти туди два підйоми.

– Двісті відсотків?

– Саме так. Вас щось бентежить? Автобани ж вас не бентежили?

– Ні, мій фюрере, мені просто двійка ніколи не подобалася. Ось, пам’ятаю, у школі мене викликав до дошки професор Плейшнер і запитав про валентність валідолу чи якогось іншого хімічного елемента, відкритого ще Босхом. Я тільки замислився над цим питанням, і тут – дзвінок. «Сідайте, Бормане, – каже мені Плейшнер, – і отримайте оцінку».

– Бормане, ви мені цю історію вже розповідали разів десять. І як батьків у школу викликали, і як змушували дати клятву про те, що ви будете вчити все напам’ять, причому стояли ви на колінах перед портретом Ілона Маска. Тож ближче до справи. Не подобається вам двійка, а що подобається?

– Хоча б трійка. Гадаю, що три підйоми буде якраз.

– Це, звісно, заманливо, а не занадто багато буде?

– Занадто? Та ви у Бойка запитайте, що таке занадто. 700 мільйонів доларів одним махом виволік, і це тільки на смердючих вишках чи чомусь такому, а тут – міст або газопровід. Це ж не жарти!

– Ну що ж. Мені подобається, як ви тримаєтеся, Бормане. Багато хто на вашому місці розкисав, а ви – молодець. І три підйоми справді не ріжуть слух. – Фюрер дістав із задньої кишені портмоне, відкрив його, глянув на портрет Єви Браун, усміхнувся і мрійливо промовив: – Куплю дружині чоботи! Фінські.

У залі повисла тиша, фюрер про щось замислився, і на його обличчі блукала загадкова і блаженна усмішка. Так тривало певний час, після чого Борман демонстративно закашлявся і навіть голосно вишмаркався в іменну хустинку з величезною чорною свастикою на тлі глобуса з колоссям з обох боків. І коли Гітлер вийшов із нірвани, він обережно продовжив.

– Мій фюрере, але тут є одне питання, яке ми не можемо контролювати абсолютно.

– Що ви маєте на увазі, Бормане? Що маєте?

– А раптом вони не візьмуть грошей, а візьмуть Гесса і закриють його в тюрмі «Шпандау» до кінця його днів? У нас є план Б на цей момент?

– Навіть не сумнівайтеся. План уже розроблено, і він готовий до застосування хоч зараз.

– Я можу в загальних рисах із ним ознайомитися?

– Безумовно, – сказав Гітлер і жестом закликав Бормана до карти. – Ось тут, тут і тут, – вказав Гітлер у кількох передмістях Лондона – ми застосуємо активний хімічний агент «Старичок». Англійці – недовірливі люди, і копатимуться в цій темі довго і нудно. За цей час вони перегризуть горлянки один одному і повністю випадуть із реальності. Ось тут, – Гітлер знову тицьнув олівцем Шотландію, – ми висадимо наш десант, який назвемо «Коричневі чоловічки»…

– Чому «коричневі»?

– Ні, Бормане, не тому! Гаразд, назвемо їх «відпускниками» або взагалі – «ихтамнєт». Але це будуть наші люди зі спеціальних підрозділів. Вони захоплять адміністративні центри в Шотландії та оголосять про проведення референдуму щодо відокремлення від Англії та приєднання до нас.

– А як вони пояснять бажання приєднатися до нас?

– Елементарно, Бормане. Вони ж – англосакси, а Саксонія де? Отож-бо.

– Ви знаєте, Гітлере, іноді ви такий розумний, що мені аж страшно!

– Що ви, Бормане, мені самому іноді страшно від того, який я розумний.

Вони знову схилилися над картою. Гітлер намалював цифру три з іксом позаду неї, а Борман почав малювати якісь стрілки синім олівцем. Їх витирали, малювали нові, знову витирали і знову малювали. Вже глибокої ночі, коли план було закінчено і він отримав назву «Бабафрося», Борман залишив зал засідань. Дорогою до ліфта він знову вступив у щось м’яке і явно собаче, але вже тепло усміхнувся і подумав: «До грошей».