Загін 124 та домовленості з диктаторами (Частина 1)

Уперше опубліковано: 19.07.2018

Авторка перекладу: Світлана

Обидві світові війни чітко показали, що одного разу розпочавшись, велика війна йде ні за сценарієм агресора, ні за сценарієм сторони, що обороняється. Війна йде за власним сценарієм, і ніхто не може точно передбачити, чим усе закінчиться і тим більше – як усе відбуватиметься. Тому важливо не допустити самого факту виникнення такої війни, зупиняючи її задовго до того, як вона може спалахнути. Особливо Друга світова війна показала, що керувати напрямом такої війни не може ніхто. Умовляти диктаторів щось робити, а чогось не робити – марна трата часу. Тільки ізоляція і поступове задушення диктатури разом з країною, що її породила, напевне вирішує цю проблему. Але використовувати диктатуру як інструмент – фатальна помилка. Це надто пізно усвідомили підписанти Мюнхенського пакту і такого самого документа, відомого під ім’ям «Молотов – Ріббентроп».

Зараз треба чітко розуміти, що у світі є дві диктатури, здатні стати детонатором світової війни, – це рф і Китай. Причому Китай оформився в диктатуру зовсім нещодавно, а рф демонструє вже сформовану і злоякісну структуру. Проте до них застосовуються інструменти впливу, що не відповідають небезпеці, яка міститься в них.

Найпростіше цю ситуацію розглядати на меншому форматі, але з тими самими симптомами. Йдеться про КНДР та її ядерну програму, яку в момент створення вже було проанонсовано як крок до безумовного застосування ядерної зброї проти країн, які Пхеньян вважає своїми ворогами. Точніше, важлива реакція на цю програму й такі заяви. Як відомо, президент США вступив у прямі переговори з керівництвом Північної Кореї і начебто домовився, що ті закриють свою ядерну програму, а за це Ину обіцяли зрозуміти і пробачити його людоїдський режим. Начебто це була умова Китаю, який підігрував Штатам у цій грі.

Для того щоб картинка була чіткішою, треба зазирнути в нещодавню історію, щоб зрозуміти, з ким і про що намагається домовлятися Трамп і якою є ціна будь-яких домовленостей із диктаторами. Як ми пам’ятаємо, пакти 1938 і 1939 років теж спрямовувалися на мир, дружбу і жуйку, а в результаті Європу було завалено трупами під саму гору.

Отже, в січні 1968 року через демілітаризовану зону між КНДР та РК до Південної Кореї проник 31 боєць зі 124 армійської групи спецназу Північної Кореї. Ця група була елітним і цілком таємним підрозділом, до якого входило 80–90 команд по 30 осіб у кожній. Кандидати для служби в цьому підрозділі проходили жорсткий відбір за фізичними та моральними якостями, і в кожного повинна була бути сім’я як заручники. Далі – інтенсивні тренування з рукопашного бою, боксу, стрільби та всіх дисциплін диверсанта. Крім того, всіх їх готували до тривалого перебування в Південній Кореї, а для цього вони мали змогу отримувати повну інформацію про сусідів без пропагандистських збочень. Передбачалося, що ці групи виконуватимуть свої завдання у глибокому тилу противника. Причому лише мала частина груп повинна була отримати завдання на своїй базі, а більшість – проникала на Південь і чекала зв’язкового, який і передавав усе необхідне для проведення бойової операції. Всіх бійців готували до того, що вони загинуть під час виконання свого обов’язку. В будь-якому разі, всім наказувалося не здаватися живими в полон. Для цього кожен боєць мав гранату, щоб у разі небезпеки підірвати себе та противника.

Вказана група з 31 одного бійця мала точне завдання – ліквідацію глави Південної Кореї Пак Чжонхі. Кажуть, що навіть було надано установку на те, як він мав загинути. Його мали знеголовити.

Власне, таке формулювання завдання – цілком у стилі комуністів. Достатньо згадати Льва Троцького та льодоруб Меркадера, яким було вбито особистого ворога Сталіна. З Паком було ще гірше. Він був кадровим офіцером, який здобув свою освіту у військовій академії Маньчжоу-Го, під егідою японської Квантунської армії. Через те що навчання він закінчив з відзнакою, його направили на навчання до Імператорської військової академії Японії, де він був відомий під ім’ям Масао Такагі. Як відомо, Квантунська армія майже не взяла участі в бойових діях, і війна для Пака закінчилася.

(Далі буде)