Уперше опубліковано: 20.07.2018
Авторка перекладу: Світлана
Скільки Борман себе пам’ятав – завжди був задумливим. Бувало, вийде по пломбір чи ковбасу по 2.10, замислиться і так і стоїть замислившись, поки мама з сіткою не піде слідом та не перетягне його через усю спину. Тоді пакетів ще не було і продукти носили у плетених сітках «авоськах». Або у школі запитає його вчитель про те, який за рахунком закон термодинаміки вивів Шуберт, а він встане, замислиться і так і стоїть із думкою на чолі. Лише за це йому ставили задовільну оцінку. Ось і зараз він прибув на нараду до фюрера в його таємний бункер. Нічого не видавало у старому перекошеному сортирі входу у величезний підземний бункер. Єдиним, що хоч якось вказувало на наявність надсекретного об’єкта, був дорожній покажчик на автобані, де було написано «Центр 3-го Рейху. Ставка Гітлера».
Борман машинально зайшов у кабінку сортиру і сказав пароль «Псков 42». Після цього червоне освітлення вигрібної ями змінилося на зелене, і швидкісний ліфт стрімко помчав у глибини гранітного масиву. Щойно він вийшов із ліфта і зробив кілька кроків, під його ногою виявилося щось м’яке.
– Фюрер знову привіз свою собаку Конні, – подумав Борман і рушив уперед. По ходу його руху охоронці приймали стійку «смирно» і клацали підборами. Коридор зробив кілька поворотів і довгий вигин, у кінці якого були металеві двері з колесом посередині, і Борман зупинився біля столика ад’ютанта, а праворуч від дверей красувалася табличка «Завідувач Третього Рейху Гітлер Адольф Алоїзич». Металеві двері було оббито чорним дерматином із квадратиками золотавого корду. Ад’ютант Фріц Дергенс продемонстрував вітальний жест і, відчиняючи двері, уточнив:
– Фюрер чекає вас, партайгеносе.
Борман увійшов до просторого, добре освітленого залу, посеред якого стояв величезний стіл, на якому лежала карта Європи, кілька синіх і червоних олівців, батончик «Снікерс» і запасні вуса фюрера. Сам фюрер стояв над картою, спершись на неї двома руками. Його очі було спрямовано на Англію, а навколо неї вже було накреслено кілька позначок. Борману вдалося прочитати лише одну: «авіаносець Кузя». Гітлер дуже різко підняв голову, взяв у руку олівець і кинув його в район Лондона.
– Що ви про це все думаєте? – запитав Гітлер і відійшов від столу.
– Я про все це думаю, – відповів Борман. Він ще не вловив ходу думок вождя, але показувати цього ніколи не можна, треба підтримувати й розвивати думку фюрера, але спочатку треба її зрозуміти.
– Англія. Ось що мене цікавить. Нам неодмінно треба здобути Англію. Чуєте, Бормане? Неодмінно! Доручаю вам забезпечити Гесса мішком золота з таємних запасів партії, нехай він туди летить і купить англійців під корінь.
Борман зрозумів, куди хилить фюрер, і йому стало простіше орієнтуватися в ситуації.
– Мій фюрере, мені здається, що мішка може не вистачити і золота знадобиться набагато більше.
– Ви читаєте мої думки, Бормане. Нехай Гесс їм скаже, що це передоплата, а решту заплатимо за фактом.
– Але, мій фюрере. Ми ж не знаємо, скільки вони попросять за капітуляцію. Там одна королева з її косою може скільки попросити, що в нас просто не вистачить золота партії!
– Дурниці! Терміново продаємо американські облігації. Там вистачить на всіх.
Борман зрозумів, що фюрер уже все вирішив, і сперечатися саме про сам факт немає сенсу, але ще можна замотати його деталями.
Гітлер вловив нерішучість Бормана і прямо запитав його про це:
– Вас щось бентежить, дуже дорогий Бормане?
– Ні, мій фюрере. Ідея приваблива, тільки я ніяк не можу зрозуміти, нафіга нам потрібна ця Англія. Ви знаєте, яка там погода? Бог із нею, з погодою, ви знайомі з їхньою кухнею? Це ж натуральне катування! Знаєте, що вони роблять із овечих шлунків?
– Досить! – підвищив голос фюрер – Ви аполітично міркуєте! Придивіться уважніше до цього зображення на карті. Що ви бачите?
– Бачу Англію, значки наших кораблів. Ось «Кузя», праворуч від Англії, ось наші підлодні водки, теж праворуч.
(Далі буде)