Про циган і не таких «братів» (Частина 2)

Далі настає критичний момент – контакт. Потрібно привернути увагу жертви. Щойно вона вступає в розмову, неважливо яку, можна бути впевненим, що вона вже наполовину – жертва. Стандартно цигани розігрують жебрачку типу вагітної або ворожку, яка хоче відкрити майбутнє, бо вона побачила на тобі страшну печатку прокляття. Якщо вони прорвалися в під’їзд і дзвонять по квартирах, то їм неодмінно потрібно попити води або переповити дитину. Напевно, вони мають ще з десяток прийомів, але це вже – не важливо. Щойно їм вдалося заволодіти вашою увагою, далі – справа техніки, і порожнечу ваших кишень уже забезпечено.

Це саме той момент, коли можна і треба втрутитись. Уся схема враз руйнується, і цигани ретируються, бо одним із найважливіших елементів операції є мінімум шуму та сторонньої уваги. Саме тому вони обирають самотніх жінок. Якби вона була з компанією, їхня маячня просто не спрацювала б за визначенням.

Але головне у всьому цьому – не дії циган, а дії жертви, чи, точніше – її бездіяльність. Вона чітко уявляє, хто такі цигани і чим вони годуються, і так само точно розуміє, що їм не потрібна ні вода, ні сповивання дитини, ні зняття з тебе «вроку», їм потрібні твої гроші, але ти роззявляєш рукавичку і вступаєш у спілкування з ними, знаючи, чим усе закінчиться. Ось це для мене залишається загадкою, бо довелося спостерігати подібні ситуації з десяток разів, і жертва поводиться як істинний лох. Іноді навіть виникає думка: а чи варто втручатися? Може, тільки так їй буде наука на майбутнє? Але поки що жодного разу не проходив повз.

Весь цей опис був лише необхідною преамбулою до другої частини назви цього матеріалу про журналістів. Навіть ширше – про російських журналістів або взагалі про росіян, які приїжджають до нас із різною метою або виконують роль критиків російської влади. Журналістів ми тут згадали через нещодавню епопею з російським журналістом Бабченком. Ми публікували кілька матеріалів з цього приводу і навіть отримали якісь незадоволені відгуки щодо того, що тут не розділили захвату відважним журналістом і не заспівали йому осанни. Тепер, коли тема трохи охолола, вважаємо за необхідне внести ясність у ситуацію не стільки з Бабченком, скільки з усіма росіянами, які так чи інакше претендують на звання «друзів України».

Отже, в нещодавніх подіях ми розділяємо чудову роботу СБУ і самого росіянина, який опинився у центрі подій. Ми дуже високо оцінюємо роботу нашої контррозвідки і вважаємо, що вона вийшла на безперечно новий рівень своєї кваліфікації. Справа навіть не в підставі смерті журналіста, а в тому, як вибухнули консерви і як засвітився кремль як гніздо міжнародного тероризму. Якщо британські спецслужби працювали навздогін подіям, то наші спрацювали на випередження, і це означає, що в оперативній грі СБУ виявилася сильнішою за ФСБ. Хоча за спиною СБУ стояли наші старші партнери, але все виконали саме наші контррозвідники, з чим ми їх і вітаємо.

Тепер про Бабченка. Безумовно, ми раді, що після низки результативних замахів цього разу у ФСБ руки виявилися короткими, а людина залишилася живою. Чудово, що він сам не постраждав і сім’я не втратила чоловіка й батька. Тут говорити нема про що, і на цьому тему журналіста, що вижив, можна закрити.

Але крім того, що він – журналіст, Бабченко ще й росіянин, а тут усе дещо складніше і не так однозначно, якщо розглядати його просто як людину без громадянства. Тут є вікові традиції оцінки цієї публіки, втім, як і циган. Упродовж століть росіяни співали пісні про братерство, єдинокровність та інше, але при цьому навряд чи можна знайти два народи, один із яких століттями знищував іншого фізично, морально, ментально та культурно. Це дійшло до такої міри, що росіяни саме такий жах і вважають братерством і просто стають дибки, коли ми починаємо захищатися або давати відсіч. Вони досі співають анафему Івану Мазепі, який відновив власним коштом більшість православних храмів України. Це ж повний абсурд, коли у Києво-Печерській лаврі співають анафему людині, яка підняла її з руїн.

Навіть не занурюючись у глибини історії, досить згадати, як вони нас називають – бандерівцями. Тобто вони вважають образливою та принизливою назву, що походить від імені людини, яка вирішила відповісти силою на силу та організувала опір споконвічному ворогові, який під час Другої світової війни знищував українців сотнями тисяч, мільйонами. Понад сто тисяч було знищено лише впродовж години, коли НКВС підірвав греблю Дніпрогесу і хвиля змила сотню тисяч або й більше мирних українських мешканців униз за течією. Лише одна година – і немає населення тогочасного обласного центру. А скільки українців приблизно в той самий час гинули на Колимі, в Магадані та інших місцях масового знищення? А ось ці Биківні по всій Україні? 

Все це вважали «братерством» не лише партійні бонзи, а й увесь «братерський народ», яким заповнювалися спустошені голодом землі, де знищили мільйони українців. Тому ми отримали такий жахливий демографічний перекіс на Донбасі та в Криму. Між іншим, зараз Іран діє приблизно так само. Він заселяє іранцями порожні землі в Сирії. Почерк один і той самий. Ну, і звісно, просто зараз росіяни вбивають, піддають тортурам у катівнях та в інших місцях наших громадян. Скільки насправді їх убито й замордовано, ми дізнаємося після звільнення наших територій та вилучення всіх трупів із шахт і ставків. Тоді ж ми дізнаємося і про те, якими живодерськими способами було вбито наших громадян.

Саме з цієї причини всі росіяни, без винятку для Макаревичів, Бабченка чи ще когось, можуть сприйматися як ворог, який прикидається другом, щоб привернути увагу. Питання тільки в тому, коли він встромить ніж у спину.

Чи можуть бути винятки? Напевно. Ці винятки можуть бути тільки на лінії фронту, коли колишній росіянин змиває з себе тавро раба і тавро ворога кров’ю противника і після цього – не претендує на популярність, політичну кар’єру або роль учителя. Тобто він вимиває цю погань «русского міра» з найдальших куточків своєї душі і просто вбирає нове повітря свободи, повітря України, сподіваючись на те, що його діти без вагань називатимуть себе українцями. Усі, хто лізе в телевізор щось вимагати чи вчити, – цигани, які намагаються розвести і вивернути кишені. Усі! Була у них Валерія Новодворська, яку можна було прийняти як свою, але її вже немає, а більше там немає нікого, хто міг би стати без застережень нашим.

Тому – не влазьте в розмови з компанією циган, бо обдурять і вивернуть кишені. Не вірте росіянам – обдурять і вб’ють. Тому – зберігаємо спокій та чистимо кулемет.