«Лише один крок» (Частина 3)

Тим часом над водою почав підніматися туман і небо зникло в сірій пелені. Обрій зник, а ліс за спиною – розчинився, як це буває з темною акварельною фарбою, по якій пройшлися пензликом з водою. Проте той самий вогник, помічений на початку пригоди, якимось незрозумілим чином пробивався крізь туман і навіть підсвічував якусь його частину, стаючи ще помітнішим. Мало того, він виявився сплюснутим по горизонталі, що могло статися тільки тому, що він розділився на ланцюжок вогнів, і тепер вони світяться на кшталт стрічки. І ще створювалося враження, що ці вогники стали ближчими. Але вечір і вже ніч і так були сповнені незвичайних речей, тому він не надав цій ілюмінації особливого значення.

– Ну, це – скоріше філософське питання, і навряд чи воно може завдати хоч якихось неприємностей. Про любов пишуть уже століттями, але ніхто до ладу так і не зміг дати повну картину. Словом, я добре подумав, і раз уже довелося зустрітися зі своїм ангелом-охоронцем, та ще й поговорити з ним, то хочу отримати відповідь, яку навряд чи змогла отримати Хатшепсут або ті, хто був після неї. І потім, я вже в такому віці, що якщо дізнаюся про її суть, мене вже не спіткає жорстоке розчарування чи щось таке. Я зможу прийняти будь-яку відповідь. Продовжуй.

– Добре, це твій вибір. Ти дізнаєшся відповідь на своє запитання, і в тебе не залишиться жодних сумнівів щодо цього. Любов – дуже тонка матерія. Її неможливо побачити, помацати, почути або відчути на смак. Вона просто є, як ранок або ось ця ніч. Не важливо, що про неї думають, говорять чи навіть співають люди. Більшість тих, хто описував це, самі ніколи не любили і не були коханими. У цьому й проблема.

– Зачекай, я можу тобі просто зараз назвати з десяток людей, які залишили власні описи, що спираються на свій же досвід…

– Не поспішай і не перебивай. Ти ж відповідь хочеш почути чи переконати мене в чомусь, як звик це робити? Слухай.

– Так, вибач. Я просто не звик спілкуватися з ангелами, і мене понесло.

– Ну, ось і добре! [в оригіналі було українською мовою. – Прим. перекл.] – сказав ангел, і хоч його обличчя не було видно, він явно посміхнувся.

У цей час почулися якісь низькі, хоч і тихі звуки, неначе вдалині марширує батальйон піхоти або рухається череда корів. Хоча звідки йому було знати про корів чи батальйони – він просто відчував дивний звук, і в будь-якій іншій ситуації це викликало б у нього напад паніки, але поряд перебуває його охоронець із когорти ангелів, а тому можна не звертати уваги на ці дрібниці. Хоча й вогні стали помітно ближчими, але це – не має значення.

– Я не почув, що ти щойно сказав?

– Добро, кажу, добро. Прийнято. Слухай і не перебивай. У вас, людей, є дуже дивна властивість – називати речі або явища не своїми іменами. Я не стану занурюватися в суть цього явища, щоб даремно не гаяти час, а його не так вже й багато.

– А я нікуди не поспішаю. Офіційно я у відпустці до понеділка, і для всіх я поїхав у тайгу на Таймир.

– Це я поспішаю. Я ж тобі обіцяв розповісти про любов, тож хочу встигнути.

– То це ти поспішаєш?

– Не важливо. Зараз це не важливо. Пізніше – сам зрозумієш. Так от, згадай слово «мир», яке ви вимовляєте щодня і воно у вас у всіх паперах, від давніх писань до останніх указів. Згадав? А тепер подумай, який зміст ви в нього вклали? – Співрозмовник спробував щось заперечити, але ангел усім виглядом дав зрозуміти, що не закінчив і перебивати його не варто.

– Те ж саме і з любов’ю. Ви нею називаєте такі речі, які не мають до цього слова жодного стосунку. Зрештою, ви договорилися до того, що хтось займається любов’ю. Розумієш, ви вкладаєте зовсім інший зміст у звичні слова, а потім дивуєтеся, чому те, що ви робите, дає результати, на які ви не очікували. – Співрозмовник наморщив лоба і явно намагався осмислити почуте, і те, що спадало на думку, йому явно не подобалося.

– Ті самі люди, про яких ти хотів мені розповісти, щось таке могли спостерігати збоку, але самі цього не пережили просто тому, що це дуже рідкісне явище. Настільки рідкісне, що його ім’ям стали називати навіть ставлення народу до свого правителя, що абсурдно за визначенням. Ось і ти зараз розповідав про те, що твоя зневага до народу – запорука його любові до тебе. Це сталося тому, що якщо тисячу разів назвати явище якимось ім’ям, воно приклеюється до явища та змішує його зміст. Зрештою, ти справді починаєш вірити в те, що твої люди тебе люблять. Тобто починається зворотний процес. Спочатку ви неправильно називали явище, а потім інше явище, яке ви назвали неправильним ім’ям, приходить до вас і показує свою суть. Це стає найжорстокішим розчаруванням для тих, хто звик давати явищам чужі імена.

– Стривай, ти хочеш сказати, що мій народ мене не любить? Це ти хочеш сказати про народ, який майже повністю готовий обрати мене хоч навічно?

Він кричав ще щось, захлинаючись і бризкаючи слиною, а коли закінчив свою промову, виявив, що кричить це в порожнечу. В тому місці, де щойно була балакуча сутність, яка погодилася відгукуватися на ім’я «ангел-охоронець», було урвище берега, і нічого більше. Зате зовсім поруч із ним, за якихось десять метрів, стояв натовп людей зі смолоскипами, щось таке дружно скандуючи. Йому важко було зрозуміти, що саме вони говорять із ненавистю та рішучістю, але розумів, що це на його адресу. І тоді його охопив жах, і він заволав:

– Ангеле! Охоронцю! Ти де? Ти повинен мене оберігати!

– Я тут і все чую. Не репетуй так посеред ночі!

– Хто ці люди? – Ангел мовчав.

– Це чеченці? Українці? Сирійці?

– Ні, це – твої росіяни.

– А чому ж вони такі люті? Вони явно хочуть заподіяти мені зло!

І тут хтось із натовпу закричав на все горло:

– На багаття його!

Натовп миттєво зобразив приливну хвилю, і ось його вже несуть на руках, на ходу прив’язують до палиць та міцно затягують вузли.

– Ангеле! – знову закричав він.

– Я тут. Я завжди за твоїм правим плечем.

– Але ж ти чув, що вони несуть мене на багаття, – чому?

– Це вони так люблять тебе.

– Ні, так не люблять, так – ненавидять!

– Ось бачиш, я тобі саме це розповідав, а ти не вірив. Ні! Це саме та любов, як ви її розумієте. Так само ви розумієте «мир», «братерство» та все інше. Пам’ятаєш: «Від любові до ненависті – лише один крок!»? Зараз ти розумієш, що крок лише один і наскільки він короткий!

– Припини все це, вони ж мене вб’ють, а ти повинен мене берегти від них!

– Від них – повинен, від тебе – ні. Твій вибір – це завжди твій вибір.

– Але я цього не обирав.

– Обрав на початку нашої розмови. Я тебе попереджав, і тому поспішав із розповіддю. Все це – твій вибір і твоя доля.

Процесія вже наблизилася до величезного багаття і, не зупиняючись, понесла бранця прямо в нього.

– Але ти повинен мене рятувати!

– Я саме це й роблю. Тобі зараз цього не зрозуміти, але скоро ти все зрозумієш. Я тебе зустріну з того боку…

– Але, ангеле… – встиг прокричати він тієї миті, коли полум’я з виттям поглинуло його, мотузки й палиці, до яких він був прив’язаний.

– Нехай щастить! [в оригіналі було українською мовою. – Прим. перекл.] – сказав наостанок ангел і полетів у незвідані далі.