Уперше опубліковано: 31.07.2018
Авторка перекладу: Світлана
Вони мовчали. Вона не кліпаючи дивилася йому в очі, і було видно, що навіть не намагається зрозуміти, хто він і навіщо це робить. В її погляді взагалі не було жодного інтересу. Вона просто дивилася, як щойно померлий дивиться кудись, куди живі дивитися не можуть. Але вона була живою, а дивилася саме таким поглядом. А він читав у її очах самотність, відчайдушне бажання знайти того, кому можна весь вечір розповідати про свої здобутки та неприємності, радощі й тривоги, а він просто обійме і буде обережно й ніжно перебирати пасма її волосся.
І це бажання вже кілька разів майже збувалося, але виявлялося, що вона видавала бажане за дійсне. Щоразу вона безпідставно нагороджувала чергового «його» відсутніми важливими рисами. Востаннє це виявилося особливо боляче, бо в нього і зріст був 190 см, і блакитні очі, і спортивна статура, і навіть дуже жвавий розум. Але в результаті це розчарування виявилося найважчим. Він знав, як чудово діє на жінок, і користувався цим без особливих роздумів.
Коли стало ясно, що він із нею грався, хоча дуже красиво і натхненно, її вразив навіть не сам цей факт, а те, що вона зрозуміла суть його гри. Він не був «розбивачем сердець», а просто шукав щось своє, як і вона, а в ній він цього не знайшов. Тому весь тягар розчарування впав усередину неї, змітаючи останні нитки, що тримали її «я» в цьому житті. Вона хотіла піти, але зробити це вирішила правильно та красиво. Її нудило від жінок, здатних зжерти жмені таблеток чи порізати бритвою вени. Вона була надто сильною та розумною для такого відходу.
Він тримав її за руку не тому, що мав перед нею якісь зобов’язання чи особисті симпатії. Він у принципі не мав цього, бо такі речі були притаманні людині, а людиною він не був. Формою він нічим не відрізнявся від людини, але не був нею. Вона теж це розуміла, але зайшла вже настільки далеко, що цей дивовижний факт її не цікавив і навіть не хвилював. Це було його призначення, і сьогодні він не повинен дати їй померти.
Причому саме ця ситуація його якось зовсім не тішила. Він міг згадати, як спритно пересунув телефон бійця за мить, коли в нього влучила і зрикошетила куля. Згодом він довго сміявся, коли боєць розповідав товаришам про диво, коли крихкий, по суті, пристрій опинився в потрібному місці і під потрібним кутом, щоб куля пішла вбік і навіть не зачепила його. Ще більше сміху було, коли боєць намагався перевірити, чи можна з цього телефона подзвонити. Він пам’ятав, як людина, яка вже потонула була, змирилася зі своєю долею, раптом хтозна звідки отримала «друге дихання» і допливла до берега. Йому б не вистачило вічності, щоб пригадати всі подібні випадки. Але там люди хотіли жити і вижити, у них просто не вистачало сил чи удачі, щоб залишитися живими. А цей випадок був одним із небагатьох, коли людина самостійно гасила ґніт свічки свого життя, і здавалося, вже померла ще до того, як це фактично сталося. Він відчував марність того, що робив, але не міг відмовитися від цього. На відміну від цієї дівчини, він не мав вибору, тому що він – ангел, і йому було сказано, що саме її час ще не настав і вона зобов’язана залишитися живою.
Тому він тримав її за руку, а вона – висіла над прірвою метрів 800–900. Звідси відкривався шикарний вид на долину, на гори за нею і на сонце, яке майже зайшло за далекі гори. Йому був зрозумілий задум: вона хотіла піти разом із останніми променями сонця. Напевно, вона сиділа на уступі, на якому він зараз лежав, і спостерігала за тим, як світило закінчує свій черговий та її останній день, а потім – зробила крок назустріч смерті.
Він відчував її важкість і порожнечу одночасно. На ній був рюкзак, і до нього було акуратно прилаштовано спорядження альпініста. Якби вранці її труп знайшли в такому вигляді, то ні в кого не було б сумнівів у тому, що це – нещасний випадок. Це означає, що ніхто не шукав би винуватців трагедії і ніхто не постраждав би від її вчинку. Вона так і хотіла піти, щоби завтра про неї забули всі. Якби її воля, вона б стерла всі сліди, які залишила в цій реальності.
Він усе це читав у її очах, і це забирало його сили. Він раптом виявив, що в нього є межа сил і що він може не впоратися з цим завданням. На мить йому стало цікаво, як це виглядатиме, якщо її рука зараз вислизне з його руки.
(Далі буде)