Він чув, що здобувши необмежену владу на своїй землі, верховний правитель міг отримати можливість спілкування з вічним світом, недарма ж у різних країнах у різні часи та в різних культурах це називалося «влада, дана Богом». Більше влади, ніж зараз є в нього, немає ні в кого. Якби він не знав напевне, що в цей момент ніхто з людей не може його побачити, він ніколи не дозволив би собі зробити те, що робив зараз. Він подивився в одному йому відому точку небесного склепіння і покликав:
– Гей ви там, нагорі! Є розмова!
Але нічого не сталося. Небо ніяк не відреагувало, а по поверхні озера не промайнула навіть зграйка маленьких хвиль. Він повторив свій заклик гучніше, але результат виявився таким самим, як і раніше. Тоді він зібрав усі свої сили і спрямував свій крик до зірок:
– Гей… – і в цей момент він помітив якийсь спалах або пляму, яка світилася приблизно на протилежному березі озера. Вона мерехтіла і рухалася, чим і привернула увагу. Але як він не напружував зір, нічого розібрати не вдалося, і коли концентрація уваги на цій точці досягла межі, раптом пролунав шурхіт, подібний до того, який він чув під час польотів стерхів. Поруч із ним на невелике урвище берега хтось важко і з розгону вмостився. То була дуже дивна ситуація. Найсвітлішою плямою навколишнього світу було небо та його віддзеркалення в озері, а берег був найтемнішим місцем, і тому було рішуче неможливо роздивитися, хто саме приєднався до його самотності. Око вловлювало навіть не контур того, хто сидів, а його масу в момент руху.
Він чекав, що одного разу зустрінеться з чимось подібним. Чаклуни, астрологи, хіроманти та некроманти – всі йому про це говорили, але все одно все сталося несподівано і навіть моторошно. Причому незнайомець явно не бажав подавати інших ознак життя, крім ефекту присутності.
– Ти хто? – не дуже впевнено, але намагаючись володіти голосом, запитав він.
– Ти кликав – я прийшов.
– Ти звідти? – Він невпевнено тицьнув вказівним пальцем у небо.
– Можна й так сказати, але це не має значення. Ти ж щось хотів, чи не так?
– Так, але спочатку мені треба розуміти, з ким я розмовляю. Ти ж ангел?
– Якщо тобі так зручно, то – так.
– Ти – праворуч від мене, значить – ангел-охоронець?
– Мене по-різному називають, але так – найчастіше.
– Значить, ти не завдаси мені шкоди?
Пролунав грудний сміх, а потім – кашель. Співрозмовника явно розвеселила ця розмова.
– Посунься ближче, і ти все зрозумієш.
Він нерішуче присунувся, адже одна справа – чути про такі речі від холуїв, а інша – побачити все на власні очі. Це ж не на конячці з рушницею розсікати. Але він присунувся майже впритул і відчув тепло від того місця, де був незнайомець, хоча його самого майже не було видно. Щоб зрозуміти, де той знаходиться, треба було переводити погляд по дузі – тільки так можна було побачити щось прозоре, але щільніше, ніж навколишній простір.
– Доторкнися до мене.
Він спробував доторкнутися, але з цього нічого не вийшло. Рука пройшла крізь примарну фігуру, і з тактильних відчуттів помітна була лише різниця в температурі. Фігура була трохи теплішою за навколишній простір, і це все, що можна було відчути.
– Бачиш, я нічого не можу з тобою зробити, навіть якби хотів. Це максимум, що я можу проявити у вашому світі. Але ти хотів про щось поговорити? Говори.
Він знітився, бо виявився не готовим до такої швидкої та відкритої розмови. Насправді він хотів запитати про вічність, про те, що з ним трапиться за порогом смерті, яким він залишиться в пам’яті нащадків, але якоїсь миті усвідомив, що всі ці питання дурні і розмова на цю тему може просто не відбутися. Він раптом пригадав, що в молодості інколи читав вірші Омара Хаяма, і несподівано для себе вирішив поставити зовсім інше запитання.
– Я хочу запитати про любов.
Різкий рух співрозмовника можна було трактувати як несподівану цікавість, і якби це була людина, то би він повернувся і здивовано дивився б на того, хто запитував.
– Ні, любов чоловіка до жінки мене давно не цікавить. Мені цікаве інше. Як може народ любити того, хто його ненавидить? Я читав багато документів з архівів і вловив залежність любові народу до правителя від його ставлення до народу. Той правитель, який його жалів чи намагався йому зробити якісь полегшення, незмінно ставав чужим для народу. І навпаки, чим жорсткіше з ним поводяться, чим більше пролито крові, чим більше трупів, тим сильніше його люблять. Ось сам подивися: майже всі пам’ятники, поставлені хоч за мене, хоч до мене, оспівують не просто жорстоких правителів, а тих, хто рвав ніздрі, заливав свинець у горло, здирав живцем шкіру, садив на кілок, а потім – вішав, розстрілював чи просто забивав до смерті. А народ це все знає й пам’ятає, але любить саме таких. У чому тут річ?
– Ти завжди знав відповідь на це запитання і зараз теж знаєш. Ти хочеш мене перевірити?
– Ні-ні, у мене є свої здогади, але я цього не знаю напевне.
– Гаразд, я відповім тобі і навіть покажу. Тільки ти повинен бути впевнений у тому, що приймеш цю відповідь і його демонстрацію. Подумай добре.
(Далі буде)