Традиційна ДНК (Частина 1)

ІСТОРИЧНИЙ ВІДСТУП

Такі відступи зазвичай бувають у форматі короткої передмови до основної теми, але тут може вийти навпаки і тому — нічому не дивуйтеся. Справа була вже дуже давно, понад чотири десятки років тому. Після закінчення школи і недовгої роботи на виробництві, я потрапив до совкової армії. І так сталося, що моя «команда» з хитрим шифром, призивалася однією з перших і відповідно, у свою частину зі свого призову я та ще кілька людей потрапили найпершими. І нас там охрестили «сибіряками», оскільки призивалися ми з Сибіру. Але по факту, майже всі «сибіряки» жили там по кілька років, а родом були з України.

Загалом, щойно в частину стали заходити новобранці, дембелі почали роз’їзджатися по домівках. Але прибуття нового поповнення розтягнулося майже на місяць. За цей час проходив невеликий карантин, щось там оформляли з документами і лише через днів 10 почалися наряди по роті і по їдальні. У караул допускалися тільки ті, хто склав присягу та отримав доступ до зброї. І ось мені довелося особисто спостерігати всі партії поповнення, які надходили за цей час. Зазвичай, якась кількість новобранців привозили пізно ввечері, одразу після «відбою».

Це тому, що спочатку була мандатна комісія в дивізії, де щойно прибулу партію розкидали по полках і батальйонах і оскільки там все закінчувалося ввечері, то вже розподілених новобранців розвозили по місцях подальшої служби. Моя дивізія стояла кілометрів за 40 від мого ж батальйону і тому в частину привозили вже пізно ввечері. Всі ці деталі описую лише для того, щоб описати один важливий епізод.

Будівлі казарми в батальйоні були 19-го століття, з товстими стінами і високими стелями, а розташування всіх рот знаходилися на другому поверсі казарм. Тобто всі новобранці вивантажувалися біля входу, а потім — піднімалися на другий поверх. А там у нас був «п’ятачок днювального» та «спортмістечко». Після відбою там тусили ті, хто відслужив рік і більше. Вони могли робити що хочуть і коли хочуть. І ось одразу після вечірньої повірки цей контингент займався гирями та іншим залізом в очікуванні нічних програм польського телебачення, які починалися пізніше.

Там показували західні фільми, зокрема й порнуху, перегляд якої, для такого контингенту був практично ритуалом. Вони дивилися ці філософські історії й одночасно — вживали спиртні напої. І ось у проміжку між відбоєм і переглядом польського телебачення якраз і приходили партії новобранців. Ті одразу бачили, куди потрапили, оскільки старики були всі накачані, а багато хто — перекачаний. Так у нас було заведено.

Перше запитання до «партії» було стандартним: «Звідки?» Ті боязко відповідали і їх відводили в спальне приміщення та розміщували по спальних місцях на двоярусних ліжках. Цим займалися ті, хто відслужив більше півроку, але менше року. І загалом це була — рутина, яка була порушена як мінімум одного разу. Ми ще не спали, але почули, що на сходах стоїть якийсь крик і явно — удари, з подальшим падінням безлічі тіл.

(Далі буде)