Якщо хтось забув – нагадаю, як усе відбувалося. Навесні 2021 року «Газпром» оголосив про те, що в односторонньому порядку змінює умови довгострокових контрактів на постачання газу до Європи. Він зажадав змінити валюту контракту з євро на рубль. Зрозуміло, що в самому контракті є пункт, який забороняє такі фокуси, а будь-які зміни його тексту повинні проводитися виключно за згодою сторін. Але «Газпром» вирішив зробити хід конем. Він просто заявив, що перестає приймати оплату в будь-якій валюті, крім рубля, а інші умови контракту залишаються незмінними.

Простіше кажучи, зараз із нафтою склалася та сама ситуація, що і з газом, а саме – неможливо поставити російські вуглеводні, хоча і з інших причин. Зрозуміло, що ринок змушує шукати нових постачальників газу, але фокус у тому, що яким би чином газ не надходив у газотранспортну систему, до споживачів він іде не безпосередньо, а через буфер, яким є газосховище, найчастіше – підземне.

І тут стала зрозумілою стратегія «Газпрому». Найбільші та вузлові ПСГ в Австрії та Німеччині вже давно перебували під управлінням його структур. І там пройшов той самий номер – до сховищ не допускається жоден газ, крім російського. Тобто криза виникла не стільки через те, що «Газпром» відмовився постачати свій газ, а тому, що ПСГ не могли прийняти газ, поставлений іншими постачальниками, навіть за його фізичної наявності на ринку. Тоді уряди Австрії та Німеччини викинули «Газпром» із ПСГ і передали їх національним компаніям, які відразу почали завантажувати їх іншим газом, і криза минула.

І ось Сербія стикнулася з такою самою ситуацією. Фактичний власник НПЗ не бажає працювати ні з чиєю нафтою, крім своєї, навіть якщо братушки стануть раком. Ось це і є надійне партнерство по-російськи. Серби облизували лаптів, як тільки могли, але все це виявилося марним. Але й це ще не все. Раніше через американські санкції роботу з NIS припинив хорватський оператор JANAF, який керує єдиним нафтопроводом, що йде в Сербію. Дочірня компанія «Газпрому» на 80% забезпечує потреби Сербії в бензині та дизелі та більш ніж на 90% – в авіагасі та мазуті. Тобто справа бадьоро рухається до повного колапсу.

Президент Вучич каже про те, що запасів дизеля має вистачити до Нового року, санкції він називав «поганою новиною, яку відчують усі громадяни» і яка спричинить «надзвичайно важкі наслідки для всієї країни в політичному, економічному та соціальному сенсах». А вишнею на торті виявилася така ситуація. Щоб вирішити кризу, до Сербії в середині жовтня літали голова правління «Газпромнєфті» Алєксандр Дюков і заступник міністра енергетики Росії Павєл Сорокін. За даними Vecernje Novosti, Сербія запропонувала викупити російську частку в NIS, щоб вивести завод з-під санкцій. Російська сторона відмовилася і повідомила, що хотіла б бачити покупцем когось іншого, наприклад, США, повідомляли джерела видання. Ось таке воно – партнерство.

А тим часом Угорщина йде своїм шляхом. Вона опрацьовує можливі варіанти того, як обійти санкції США проти російських нафтових компаній, сказав у п’ятницю прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, не розкривши деталей, але й не вказавши на намір порушувати обмеження. Орбан сказав, що обговорив санкції з угорською нафтогазовою компанією MOL. «Ми працюємо над тим, як обійти ці санкції», – сказав він в інтерв’ю державному радіо Kossuth. Уже не знаю, як Додік оцінить подібні маневри Віті щодо його санкцій, але вже очевидно, що гучні клятви Орбана в любові до Трумпа зів’яли на очах, щойно під питанням опинилися його особисті відкати.

Ось так усе виглядає на цей момент.

Один коментар до “Нафта і санкції (Частина 2)”
  1. Тобто Вучіча і Орбана поставили на розтяжку. Готовимо попкорн.

Коментарі закриті.