Між ганьбою та війною (Частина 1)

Уперше опубліковано: 29.03.2018

Авторка перекладу: Світлана

Восени 1938 року з Мюнхена повернувся прем’єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен і оголосив про те, що, здавши Гітлеру Судетський край Чехословаччини, він привіз своїм співвітчизникам «вічний мир». Цю його заяву було прийнято з величезним ентузіазмом, бо лише кілька років тому швидкоплинне правління короля Едуарда VIII взагалі було ознаменовано небаченим зближенням Британії та Німеччини, адже король відкрито захоплювався Гітлером та генерував відповідну тональність відносин між країнами. Загалом Чемберлен продовжував інерцію, запущену королем Едуардом, який пішов. Але саме в той момент, коли Чемберлен купався у променях слави миротворця, Вінстон Черчілль пророчо зупинив його знаменитою фразою: «Ви були поставлені перед вибором між війною та ганьбою, і ви обрали ганьбу, але на вас чекає війна». Слова виявилися пророчими. Не минуло й року, як почалася війна, а Чемберлен з ганьбою покинув свою посаду, поступившись Черчіллю.

Подібні ситуації досить часто відбуваються у великій політиці, а в історії такого добра хоч греблю гати, і як не дивно, все це ознаменовано гаслами «боротьби за мир». У цьому сенсі поняття «мир» є яскравим прикладом дихотомії, який повторюється і повторюється.

Слідом за Чемберленом на ці граблі наступив маршал Анрі Філіпп Петен. Німеччина розпочала свою французьку кампанію і стрімко просувалася у бік Парижа, який було оголошено «вільним містом», тобто його ніхто не обороняв, а уряд виїхав до Бордо, де постало питання про те, щоб звернутися до Німеччини із запитом про капітуляцію. Глава уряду Поль Рейно відмовився підтримати цю пропозицію та подав у відставку, і тоді його заступник, 84-річний Петен, очолив французьку делегацію на переговорах із Німеччиною. Що характерно, спонукальним мотивом підписання капітуляції було все те ж саме прагнення до миру, але замість нього було отримано ганьбу, а війна – нікуди не поділася.

Ця ганьба слабко закріпилася в історії лише завдяки зусиллям Шарля де Голля, який зміг не лише взяти на себе управління колоніальною армією, а й правильно позиціонувати себе як голову справжнього уряду Франції, що продовжує війну. Якби не було цього, ганьба була б незмивною. Не дивно, що коли війна з Німеччиною добігла свого кінця і вже делегація Німеччини прибула на процедуру підписання капітуляції, її глава Кейтель побачив французьку форму генерала де Латра де Тассіньї та вигукнув: «А ці нас теж перемогли?»

Загалом ці моменти зараз згадувати не за фен-шуєм, але вони нікуди не поділися і про них треба пам’ятати, коли виникає подібний вибір.

Маленька Фінляндія обрала війну та увійшла в історію як непохитний боєць. Вона зробила прямо протилежний Франції вибір, приклад якого залишиться в історії назавжди.

Зараз намагаються накидати на наших військових і взагалі на наш вибір війни замість ганьби, але ми доведемо її до перемоги, а ганьба нехай дістанеться іншим. Ця ганьба до могили буде на Саакашвілі, наприклад, але слава богу, ми пішли іншим шляхом.

Просто зараз Штати стоять перед множинним вибором того, що робити із Сирією, Іраном та КНДР. Із них лише Північна Корея прямо погрожувала США застосуванням ядерної зброї, і щодо неї слід вибрати правильний інструмент впливу. Відомо, що товстий хом’як прибув до Пекіна на консультації з приводу ядерного роззброєння, і начебто все йде до того, що наприкінці травня відбудеться зустріч Трампа та хом’яка, на якій щось буде підписано. Але керівництву Штатів варто пригадати досвід Чемберлена, який уже привозив мир із Німеччиною, і всім відомо, чим усе закінчилося.

Мало того, Німеччина була самодостатньою та самоорганізованою силою, яка генерувала власні ідеї та рухала власні інтереси. У Північної Кореї такого немає за визначенням. Вона – маріонетка, хай і шалена, але в чужих руках. КНДР є тим самим проксі-воїнством стороннього оператора, але вже з ядерною зброєю.

Нинішню активність Пхеньяна, яка призвела до створення (?) ядерної зброї, інспіровано москвою в обхід інтересів Пекіна, що врешті-решт і зачепило його самолюбство. Нинішні переговори керівників КНР і КНДР насправді ведуться про те, під чиїм дахом залишиться Пхеньян, і не більше. Він як був проксі, так ним і залишиться, а будь-яке роззброєння при правильному підході можна буде повернути у зворотний бік просто за лічені дні. Яка різниця буде мешканцям Сеула, персоналу авіабази Гуам, японській Хіросімі чи куди там може долетіти ракета, чия саме термоядерна боєголовка вибухне над ними, – північнокорейська чи куплена при нагоді у «військторзі»?

(Далі буде)