Неробство як професія (Частина 2)

Олігарх (спонсор) – депутату:

– Та кинь ти ці тупі голосування, всю цю дурню! Наберемо випивки, дівок – і до теплих морів! Поплаваємо, побухаємо, займемося несамовитим сексом!

Депутат:

– Що, прямо при дівках?

Актуальний анекдот

Почнемо з їхнього відпочинку. Напевно, те, чим вони користуються, у великих і, швидше за все, іноземних компаніях, називається «соцпакет». Це означає, що витрати на відпустку цієї людини покриває компанія. Просто треба написати заяву на компенсацію та докласти квитки, путівки, чеки і все інше – компанія все це компенсує. До відпочинку, хоч і менш приємного, можна віднести період непрацездатності, який також компенсується компанією, що оплатила потужне медичне страхування. Крім того, зазначені вище ніштяки стосуються і членів сім’ї такої людини. А ще цей персонаж відпочиває вдома. Якщо в нього такого немає, то компанія компенсує оренду квартири.

Такі «соцпакети» реально існують у комерційних компаніях, які працюють навіть на території України. Але зрозуміло, що компанія вважає, що цей співробітник принесе компанії користі незрівнянно більше, тому й дає йому такі умови відпочинку плюсом до солідної заробітної плати.

Далі слід розглянути, як же ця людина працює. Швидше за все, він повинен би трудитися на знос, із ненормованим графіком роботи, а результати його праці повинні бути або надефективними, або він повинен видавати щось типу винаходів, відкриттів та подібних фундаментальних речей. Це ми так вважаємо тому, що ставимо себе на місце роботодавця і намагаємося зрозуміти, за які заслуги слід створювати цій людині такий оазис.

Тому уява малює фахівця найвищого класу або в якійсь важливій частині роботи компанії, або вкрай продуктивного і творчого діяча, який зв’язує різні напрями роботи компанії таким чином, що вона отримує прибутки просто на рівному місці. Тобто компанія платить за виняткову ефективність подібного співробітника. Це ми так вважаємо, але те, куди ми дивимося, виглядає зовсім інакше.

Такий фахівець здебільшого майже не має освіти і навіть слабко розуміє, що взагалі треба робити на своєму робочому місці. Тобто він дуже приблизно орієнтується в тому, що відбувається навколо, а щоб він не виглядав повним ідіотом, йому видано кілька помічників, які йому й пояснюють, що саме він у принципі повинен робити і говорити і чого робити категорично не потрібно. При цьому саме помічники роблять за персонажа всю роботу. Якщо він раптово помре від перепою і його не знайдуть, то нічого не зміниться взагалі. Помічники так само будуть від його імені писати звіти, готувати листи, запити та інше.

Словом, він може просто не ходити на роботу, і він таки не ходить! Те, що його змушує з’являтися на роботі, – дні народження колег, яких треба вітати, щоб вони тебе потім привітали. Формат його роботи передбачає регулярні виїзди на місця, в регіони. Він повинен розуміти, що там відбувається, щоб використовувати ці знання у своїй повсякденній роботі. Але він їздить в інші місця, де займається справами, що ніяк не пов’язані з його прямими обов’язками. Такі персонажі використовують цей час для поїздок до Європи і Штатів, де зайняті зустрічами з різними людьми, ніяк не потрібними для роботи, і врешті-решт, такі поїздки потрібні для того, щоб смачно пожерти, попити і наробити купу селфі.

Але основна діяльність цих персонажів – законотворчість. Сам зміст слова говорить про те, що вони мають творити закони, за якими житиме країна. Проте з’ясовується, що більшість проєктів, які стають чи не стають законами, пишуть інші суб’єкти – Кабінет Міністрів і Адміністрація Президента, наприклад. Тобто творити закони вони не вміють (бо тупі й неосвічені), та й не хочуть (бо ледачі), але хоча б повинні вникати в те, що написали інші, щось там обговорювати і зрештою голосувати. Нічого подібного. Їм і це «в падло». Вони просто не ходять на ці нудні заходи і знаходять собі різноманітні пригоди, кожен – на свій смак.

Сьогодні до сесійної зали добрело менше 200 депутатів із 450. Їм просто нецікаво туди ходити і щось слухати. Їм навіть кнопки ліньки тиснути. Іноді вони залишають чергового, який «голосує» за них, але сьогодні навіть чергових не було. Вони втомилися. Але від вищезгаданих ніштяків, які надані не комерційною компанією, а Верховною Радою, та оплачених із бюджету, – не відмовилися. Їх усе влаштовує у своєму статусі, але от щось писати, читати чи ходити на голосування – треш. Це – не для них.

Виходить, що в них усе є і за це їм нічого не буде (бо – депутатський імунітет). Найдикіша мрія совків нарешті втілилася для 450 нероб, які хіба що не мочаться на трибуні. Хоча, якщо все йтиме таким чином, то можна очікувати й важчих підходів до трибуни. Чому так? Тому, що вони там собі зробили окремий рай і безупинно ним користуються.