Неробство як професія (Частина 1)

Уперше опубліковано: 08.02.2018

Авторка перекладу: Світлана

Любителі добре погуляти, прийняти і поглибити, напевно, знають набір найходовіших тостів, які промовляються в тій чи іншій ситуації. Без них не можуть обійтися ні солідна урочистість, ні нестримна пиятика. Одним із таких, висічених із салату «олів’є» та вінегрету тостів, є: «Нехай у тебе все буде і за це тобі – нічого не буде». Історія виникнення цього тосту губиться в похмурих лабіринтах совка, але тоді він мав дещо інший сенс, ніж зараз. Тоді більш-менш безпечно можна було отримувати зарплату.

Все, що зверху того, вважалося «нетрудовими доходами» і переслідувалося за різними статтями кримінального кодексу. Якщо ти працював у сфері торгівлі, то міг отримати кримінальну судимість за «приховування товару» або «обважування-обрахунок покупця». Люди зовсім старшого піонерського віку можуть пригадати часи, коли Україна могла похвалитися наявністю ковбаси просто в магазині. А іноді можна було знайти не лише «варенку» по 2.10, а й «мрію поета» – сервелат. Так от, контролери торгівлі у вигляді ОБХСС отримували інструктажі про те, як правильно зробити «контрольну закупівлю» саме в цьому випадку.

Тонкощі полягали в тому, що нікому на думку не могло спасти купити скількись грамів такої ковбаси. Якщо випало таке щастя, то треба було брати весь батон ковбаси. Саме так називалася порція ковбаси. Тих, хто називав це «палкою», висміювали найбруднішим чином. Так от, батон ковбаси з двох боків мав дротяні стяжки. Найпросунутіші фахівці змінювали алюмінієвий дріт на свинцевий, і вага виробу одразу зростала. Але самий фокус був у тому, що продавець перед зважуванням повинен був обрізати хвостики з дротом. Без такого обрізання виходило обважування, і якщо його фіксували – кримінальна стаття.

А ще була стаття за спекуляцію. Це коли ти щось купив і продав із націнкою. Так-так, було таке діло. Людей судили, а в разі повторності – реально садили за те, на чому зараз стоїть уся торгівля і навіть існує податок на додану вартість. За совка додана вартість виражалася не у грошовому еквіваленті, а у строках ув’язнення.

Крім того, була кримінальна стаття за незаконні податкові операції. Сенс її був у тому, що мешканець совка не мав права мати готівкову іноземну валюту. Логіка була простою: якщо маєш валюту – значить, ти продався імперіалістам, бо законослухняний совок, який заробив її в закордонному відрядженні, отримував «чеки Внєшпосилторгу» або «бони» – ерзац-валюту для моряків далекого плавання. Це означає, що операція зі справжньою валютою миттєво вела її учасників у цугундер. Свого часу за це було передбачено міру покарання у вигляді розстрілу. Тому ті, хто із зітханнями згадує про совок і при цьому купив у когось долари або продав їх приватній особі, повинні чітко розуміти, що в совку їх уже пустили б у розхід.

Загалом знайти заробіток поза заробітною платою теоретично було можна, тільки кожен із цих способів був докладно розписано в «особливій частині» кримінального кодексу від 1961 року. Всі це знали і розуміли, що купити щось гідне на одну зарплату – нереально за визначенням, тому що більшість зарплат була в межах 70–120 рублів, а вартість (на ринку) джинсів – 200 рублів і вище. Автомобіль офіційно коштував сім-десять тисяч рублів, але навіть за такі гроші його було купити нереально і в черзі за ним стояли десятки років. У культовому фільмі про Семена Семеновича Горбункова була фраза, яка тепер уже не зовсім зрозуміла. Це була погроза чи навіть прокляття: «Щоб ти жив на одну зарплату!»

Утім, еліта вже потихеньку починала демонструвати свій достаток: у вигляді одягу, імпортних напоїв, сигарет, побутової техніки, а в деяких випадках – і автомобілів, які отримали загальне визначення «іномарка». Не «Мерседес», «Ауді», «Форд» чи щось іще, а саме – іномарка.

З огляду на це, можна зрозуміти, як інша, не елітна публіка хотіла мати собі всі ці фантастичні ніштяки, але за совка існували лише кримінальні шляхи досягнення таких речей. Еліта виключалася із загальної ситуації – там були інші правила гри, про які бидло навіть не здогадувалося.

Ось саме в середовищі тих, хто хотів, але боявся, і був поширений цей старий, але добре відомий тост. Совки кінця 70-х просто не повірили б у те, що текст їхнього тосту набуде реальних форм і стане об’єктивною реальністю. Справа не в тому, що за більшість «подвигів», які каралися в совку реальними строками, тепер немає жодної відповідальності, а більшість цих заходів є легальним бізнесом. Насправді з’явилася певна каста людей, які отримують ніштяки без труднощів, ризику і навіть – без напруження хоча б однієї з небагатьох мозкових звивин. Далі ми опишемо види неробства цих людей, які стали реальним втіленням совкових фантазій.

(Далі буде)