Розуміючи, що бійка не вдалася, Китай звично відповзав, роблячи висновки та корегуючи свою тактику. Але оскільки озброєння були якщо не примітивними, то явно відставали від того, що мали противники, Пекін діяв обережно, не допускаючи виснажливого та безрезультатного протистояння. Мабуть, останньою краплею, що переповнила чашу терпіння керівництва Китаю, стала прикордонна війна з В’єтнамом. Відносно невелика за чисельністю, але непогано оснащена армія В’єтнаму, що мала досвід війни з американцями, яка нещодавно закінчилася, завдала чутливої поразки китайцям і ті були змушені відкотитися на свою територію без територіальних придбань, але з величезними втратами.
На той час великий керманич уже скерував свій човен до протилежного берега річки Стікс і влада перейшла до колись опального Ден Сяопіна. Не те, щоб він був антикомуністом, нічого подібного, але просто тверезо поглянувши на ситуацію в країні з промисловістю, рівнем технологій та іншого, він вирішив скористатися досвідом вождя світового пролетаріату — Леніна, а також батька і вчителя — Сталіна. Від першого він узяв НЕП — нову економічну політику, яка зупиняла класову боротьбу і повертала, нехай і в урізаному форматі, приватну ініціативу для того, щоб запустити процес виробництва товарів першої необхідності. Від Сталіна взяв принципи «індустріалізації», які мали вивести з аграрного стану до промислового ривка. Потім усе це поєднав, допиляв і розширив, унаслідок чого вийшла політика дві системи — одна держава.
Тобто, він не відкинув назовсім плани продовжити, а скоріше — очолити світову революцію або ж глобальну експансію, але справедливо вирішив, що з голою п’ятою точкою результат експансіонізму буде рівно такий самий, як це було у В’єтнамі. Крім того, він врахував досвід Камбоджі, де принцип військового комунізму був доведений до абсолюту і з цих двох крайнощів вибрав те, що дійсно запустило економіку і призвело до стрімкого зростання промисловості. Щоправда, Сталіну треба було все отримати дуже швидко, а в Китаї вміють мислити й планувати на довгу перспективу. Ден вирішив, що країні треба нагуляти жирку, промисловості — навчитися випускати сучасну зброю, що без допомоги Заходу не вийде, як це свого часу зрозумів і Сталін, і тільки після цього можна повернутися до питання експансії.
Але тут важливо враховувати те, як саме розвивалася китайська промисловість. На відміну від совка, який одразу вперся в створення нового військово-промислового комплексу, Китай вчинив мудріше. За рахунок приватної ініціативи почали будуватися підприємства, які випускали мирну продукцію, але набагато дешевше, ніж на Заході. Тим самим, були створені умови для того, щоб великі західні корпорації зайшли в Китай зі своїми заводами. А там, почали куватися інженерні та робочі кадри, які отримували знання і досвід.
Китайські студенти поїхали вчитися в найзнаменитіші ВНЗ Заходу і, повернувшись додому, додали ще один імпульс до розвитку економіки. Але тут виникла і зворотна сторона цього процесу. Китайська промисловість і взагалі — економіка, стала інтегруватися в глобальну систему і дуже скоро виявилося, що економіка має чітко експортно-орієнтований вигляд. Це — вкрай важливий момент і без нього не вийде загальної картини того, як Пекін дійшов до життя такого.
(Далі буде)