Розуміючи, що бійка не вдалася, Китай звично відповзав, роблячи висновки та корегуючи свою тактику. Але оскільки озброєння були якщо не примітивними, то явно відставали від того, що мали противники, Пекін діяв обережно, не допускаючи виснажливої та безрезультатної бійки. Мабуть, останньою краплею, що переповнила чашу терпіння керівництва Китаю, стала прикордонна війна з В’єтнамом. Відносно невелика за чисельністю, але непогано оснащена армія В’єтнаму, що мала досвід війни з американцями, яка нещодавно закінчилася, завдала чутливої поразки Китайцям і ті були змушені відкотитися на свою територію, без територіальних придбань, але з величезними втратами.
На той час, великий керманич уже скерував свій човен до протилежного берега річки Стікс і влада перейшла до колись опального Ден Сяопіна. Не те, щоб він був антикомуністом, нічого подібного, але просто тверезо поглянувши на ситуацію в країні з промисловістю, рівнем технологій та іншого, він вирішив скористатися досвідом вождя світового пролетаріату — Леніна, а також батька і вчителя — Сталіна. Від першого він узяв НЕП — нову економічну політику, яка зупиняла класову боротьбу і повертала, нехай і в урізаному форматі, приватну ініціативу для того, щоб запустити процес виробництва товарів першої необхідності. Від Сталіна взяв принципи «індустріалізації», які мали вивести з аграрного стану до промислового ривка. Потім усе це поєднав, допиляв і розширив, унаслідок чого вийшла політика дві системи — одна держава.
Тобто, він не відкинув назовсім плани продовжити, а скоріше — очолити світову революцію або ж глобальну експансію, але справедливо вирішив, що з голою п’ятою точкою, результат експансіонізму буде рівно такий самий, як це було у В’єтнамі. Крім того, він врахував досвід Камбоджі, де принцип військового комунізму був доведений до абсолюту і з цих двох крайнощів вибрав те, що дійсно запустило економіку і призвело до стрімкого зростання промисловості. Щоправда, Сталіну треба було все отримати дуже швидко, а в Китаї вміють мислити й планувати на довгу перспективу. Ден вирішив, що країні треба нагуляти жирку, промисловості — навчитися випускати сучасну зброю, що без допомоги Заходу не вийде, як це свого часу зрозумів і Сталін, і тільки після цього можна повернутися до питання експансії.
Але тут важливо враховувати те, як саме розвивалася китайська промисловість. На відміну від совка, який одразу вперся в створення нового військово-промислового комплексу, Китай вчинив мудріше. За рахунок приватної ініціативи почали будуватися підприємства, які випускали мирну продукцію, але набагато дешевше, ніж на Заході. Тим самим, були створені умови для того, щоб великі західні корпорації зайшли в Китай зі своїми заводами. А там, почали куватися інженерні та робочі кадри, які отримували знання і досвід.
Китайські студенти поїхали вчитися в найзнаменитіші ВНЗ Заходу і, повернувшись додому, додали ще один імпульс до розвитку економіки. Але тут виникла і зворотна сторона цього процесу. Китайська промисловість і взагалі — економіка, стала інтегруватися в глобальну систему і дуже скоро виявилося, що економіка має чітко експортно-орієнтований вигляд. Це — вкрай важливий момент і без нього не вийде загальної картини того, як Пекін дійшов до життя такого.
(Далі буде)
2 і 3 частини “Китайський аргумент ” однакові, питання, де справжня 3 частина?
https://dl-news.defence-line.org/?p=66247
ось тут повна стаття
що до “загубили” то не нервуйте – буває
звичайна помилка яку згодом виправлять.
без перекладу:
” Все это время, руководящая роль КПК никуда не делась и высшее партийное руководство ждало, когда же наступит момент насыщения технологиями и производственными мощностями настолько, чтобы можно вернуться к отложенной, в начале 80-х годов прошлого века, экспансии. И вот в нулевых пришло ощущение, что это время прошло. Верфи, строящие 70% всего мирового, торгового флота, с тем же успехом могут развернуть строительство фрегатов, эсминцев и даже авианосцев. Другие заводы освоили технологии производства самолетов, ракет и танков причем, все это максимально локализовано и вот пришло это время, когда руководство Китая решило, что пора начинать.
Но как было сказано выше, Китай слишком интегрировался в глобальные экономику и цепочки поставок. Любая конфронтация приведет к неизбежному выходу из этой конфигурации. Скажем так, сталинская индустриализация ни в чем его не стесняла и он вполне мог планировать конфронтацию любого вида, а вот у Китая с этим все иначе. Теперь уже трудно сказать, в чем тут дело, либо изначально планы Дэн Сяопина содержали в себе этот момент, либо китайские власти прозевали момент, когда надо было стартовать. Скорее всего, в совершенно секретных документах, у них выписана доктрина глобальной экспансии и момент перехода к ней. Но сейчас все оказалось намного сложнее, чем планировалось.
Хуже того, Си взял на вооружение тактику перехода к противостоянию у прутина и в общем должен был учесть слабые стороны этой тактики. Дело в том, что стабильность экономки и у федерации, и у Китая, строится на экспорте продукции. Вернее, россия полностью зависит от экспорта сырья, а Китай – от поставок широкой номенклатуры промышленной продукции. Но действуя в этой парадигме, приходится исходить из принципа: покупатель всегда прав. Его нельзя шантажировать, ему нельзя угрожать, поскольку он банально уйдет к другому продавцу. Но этот принцип работает в том случае, если вы не располагаете каким-то совершенно эксклюзивным товаром.
Прутин решил, что без поставок его нефти и газа, покупатели будут вынуждены согласиться на любые условия экономического и политического характера. Но рынок оказался гибче и покупатели таки ушли к другим продавцам и в итоге, его экономика получила сильнейший удар. Не будь финансовых резервов, курятник не то, что воевать уже не смог бы, но просто развалился. Китай решил сыграть в эту же игру, но средкоземельными материалами. Только вот начав такую игру, надо переходить к активным, военным действиям. Если этого не сделать, рынок найдет чем компенсировать ситуацию.
Пусть и с потерями, но он переформатируется и найдет все это в другом месте. Просто страны Запада слишком загрузились вопросами экологии и перестали брать то, что находится у них под ногами. Но ситуация меняется и процесс уже пошел. А Китай, как ранее россия, уже зарекомендовал себя как ненадежный торговый партнер, который способен на шантаж своих покупателей. Былой образ большой и доброй панды, Си уже слил в унитаз и между прочим, фидбек уже пошел. Экономика сбрасывает обороты и что самое неприятное – в ключевых областях. С китайских верфей идут репортажи об остановленных работах на десятках судов, от которых покупатели начали отказываться. Понятно, что официальная пресса об этом не рассказывает, но множество источников описывает очень тревожные картины из некогда бурлящих жизнью, индустриальных центров.”
== адмін, прошу видалити два моїх коментарі коли помилка буде виправлена==