Китайський аргумент (Частина 4)

Тут спрацювали драконівські митні тарифи Трампа, що стосуються заходу в американські порти китайських суден. Причому, не тільки тих, що ходять під китайським прапором, а й просто побудованих у Китаї. У результаті, покупці потягнулися зі своїми грошима в Південну Корею та Японію, а самі Штати вводять у дію механізми субсидування, спрямовані на відродження власного суднобудування.

І таких епізодів — безліч. В їхній основі лежить ось ця демонстрація готовності переходу до протистояння, яке за визначенням буде вкрай негативно впливати на торговельні відносини Китаю зі своїми найбільшими партнерами, США і ЄС. Саме туди й був орієнтований основний потік товарів. А тепер ситуація стрімко змінюється. І перспективи зовсім не райдужні. І тут виникає фундаментальне питання про те, чи не промахнувся Сі з часом початку цього протистояння?

Крім того, зараз починають вилазити прорахунки в плануванні економіки. Знову ж таки, вони мають фундаментальний характер, оскільки відштовхуються від абстрактних орієнтирів. Тобто, партія наказала дати 7 чи 8 відсотків ВВП і ти хоч трісни, а дай його. Тому вони будують міста, а потім — підривають, розгортають мегабудівництва, а через кілька років вони починають сипатися просто тому, що треба було все зробити швидко, щоб у залік пішли освоєні кошти.

І ось це все викликає дуже неприємні бродіння всередині партійних еліт. Там уже згадують про те, що родичі Сі та його родина, суцільно перебувають у топменеджменті великих компаній, які отримують гігантські контракти під державне фінансування. А Сі у відповідь — веде репресії всередині партійних органів, щоб позбутися незадоволених…

Загалом, там зараз усе вариться настільки круто, що взагалі незрозуміло, що і куди виллється. По ідеї, Сі потрібно натягувати каску на вуха і починати бійку, але вже очевидно, що почавши її, економіка, в тому вигляді, в якому вона була, піде в круте піке, а це означає, що потрібен бліцкриг. Але путін продемонстрував, чим усе це може обернутися. З іншого боку, можна було б спробувати відкотити назад і домовитися із Заходом, але Сі не робить ні того, ні іншого, а ситуація змінюється і, можливо, втрачено момент як для початку бійки, так і для відкату назад. Точніше, відкотити-то можна, але репутація вже постраждала і колишньої довіри вже не буде. А така ситуація, коли лідер не може вибрати жодного зі шляхів подальшого розвитку зазвичай закінчується його зміною.

З чуток, старі партійні апаратники вже поступово доходять висновку про те, що Сі — не та людина, на яку треба було робити ставку. І схоже на те, що військові теж незадоволені тим, що був упущений момент, коли треба було робити рішучі кроки. Тому і в лавах генералітету пішли чистки. Зрозуміло, що всі демонструватимуть граничну лояльність до «голови», але у будь-якої лояльності є своя межа. Але будь-які нервові рухи цієї величезної туші, віддаються по всьому світу, зокрема й у нас. Війна в Україні — аргумент Сі в діалозі зі Штатами. Не буде війни, не буде й аргументу.

Загалом, наша війна є частиною довгого і заплутаного рівняння і не бачачи хоча б його контурів, важко зрозуміти якісь важливі рухи сторін, залучених до його складу. Ну а окремі прояви цієї системи, часто створюють помилкове уявлення про глобальні процеси. У підсумку, ми витрачаємо собі нерви від якихось різких і ніким не передбачених дій. Але як би там не було, більш-менш серйозний аналіз загальної, поточної ситуації, без урахування фактора Китаю, завжди матиме незавершений характер з помилковими висновками і марними прогнозами.