Феномен (Частина 3)

Причому там дуже складно говорити про повну раптовість дій агресора. Державна машина працювала у штатному режимі. Американці ділилися інформацією про російські війська поблизу грузинського кордону. Мало того, розгортання військ, яке передує вторгненню, здійснювалося на тлі військових навчань, що проводилися на Північному Кавказі рф. Тобто для того щоб не зазнати раптового нападу, треба було лише виконувати заходи, заплановані для таких випадків. Це все було в Грузії і цього не було у нас, коли після Майдану йшов процес переформатування верховної влади і на певний час було втрачено нитки управління не лише напіврозваленою армією, а й усіма тими структурами, які формують силовий каркас будь-якої держави. Ось для нас вторгнення було цілковитою несподіванкою.

У підсумку Грузія змогла продемонструвати п’ять днів опору, після чого втратила значну частину своєї території без наслідків для агресора. Ні санкцій, ні лінії фронту, ні перспектив визволення – нічого! Причому відсутність наслідків для рф зумовлена тим, що Грузія в особі її президента самостійно та офіційно злила свої позиції, визнавши те, що вона здійснила агресію на власній землі! І якщо те, що зробив у 2008 році керівник Грузії, – не зрада, то що тоді зрада? Якщо це була помилка чи ще щось, то як можна назвати майже миттєве відновлення всіх відносин, включаючи «добро» на продаж агресорові елементів енергетичної інфраструктури на території країни? І взагалі через кілька років усі вдавали, що нічого неприємного не сталося. Все гаразд, усім весело, всі сміються!

Ми – зупинили противника і перемололи його значні сили. Противник втратив сотні мільярдів доларів лише за те, що вліз в Україну. Його визнано агресором уже не просто на рівні окремих країн, а й на рівні ООН, де він має право «вето». Санкції набули характеру зашморгу, який уже неможливо скинути. І найголовніше – навіть у москві вже зрозуміли, що це лише увертюра до головної дії. Там уже шкурою відчувають, якою вона буде.

Але при цьому діяч, який профукав війну, – іспанський льотчик, мачо та грізний перець, який намагається нас чогось повчати, а на своє ми готові не просто плювати, а й паскудити.

При погляді на це, як і в першій частині, хочеться поставити просте запитання: як так працює свідомість? Як вона примудряється вивернутися навиворіт і видавати такі дивовижні висновки, що мають до реальності таке саме відношення, як аромат парфумів «Шанель № 5» до смороду вигрібної ями? Дивно, як такі прості речі не вкладаються в голові навіть зовсім не дурних людей. Що треба зробити зі своїми мізками, щоб вони не могли сприймати такі очевидні речі?

Єдине пояснення, яке може підійти до цієї ситуації, криється в теорії еволюції Дарвіна. Якщо читач пам’ятає, її зміст зводиться до ускладнення форм життя на основі природного відбору. Так от, в епоху динозаврів існували форми життя, мабуть, складніші за нинішні. Принаймні – масивніші. Сухопутні істоти важили десятки тонн, а нинішні слони були б дрібними мишками порівняно з ними. Так от, гігантські диплодоки мали зовсім маленьку голівку на дуже довгій шиї. При цьому важили тонн 20 або й більше. Зрозуміло, що таке величезне тіло не могло керуватися крихітним головним мозком, захованим у маленькій голівці. Вважається, що другий, більший нервовий центр, а точніше – мозок, знаходився в районі крижів. Ось на ньому й замикалося керування величезним тілом. Час сплив, динозаври вимерли, з’явилися люди. Але відлуння далекого минулого якось зашито в генетику окремих людей, яким досі простіше думати крижами. Іншого пояснення просто немає.