Авторка перекладу: Світлана
ВЕЛИКА БРИТАНІЯ – НІМЕЧЧИНА
Багато хто бачив досить цікавий, але все ж таки художній фільм про те, як група криптоаналітиків з Блечлі Парк розкрила код «Енігми». Зрозуміло, що фільм художній і там треба було вкласти в одному проміжку часу канву подій, власне злам коду та людські стосунки головних персонажів. Уже не знаю, наскільки фільм впорався з другою частиною завдання, бо особисто я в цю тему не занурювався, але на рівні стосунків усе виглядає аж надто притягнутим за вуха, ну, а канву – явно підклали під уже виписані діалоги.
Але ті, хто склав собі уявлення про те, що сталося, саме з фільму, дійшли висновку про те, що англійці захопили саму шифрувальну машинку і лише завдяки генію Алана Тюрінга здогадалися, як вона працює і як можна розкрити шифр. Скажімо так, мені особисто доводилося бачити совковий аналог «Енігми», бо в кожній окремій військовій частині, в моїй у тому числі, була «кодогрупа», де зашифровувалися й розшифровувалися криптограми. В ті часи кодограма приходила по радіо, абеткою Морзе. Її приймали радисти, записували абракадабру та передавали до кодогрупи.
Там усе це набиралося на машинці з актуальним набором шифру, і в результаті виходив документ, який йшов підпис командирові частини. Найчастіше на підставі цієї кодограми видавався власний наказ, який обігрував сказане в шифруванні. Знову ж таки, в ті часи сам канал передачі даних теж був закритим, і те, що приймав або відправляв радист, уже не розуміючи, що там він відправляє, додатково шифрувалося вже в самому каналі зв’язку. Тобто якби хтось перехопив це повідомлення, він стикнувся б із подвійним шифруванням повідомлення.
Мабуть, у ті часи все працювало приблизно в такому самому ключі, тільки канал передачі навряд чи шифрувався, і тому противник перехоплював повідомлення, що являло собою набір символів, і не більше. А все це до того, що команда Алана Тюрінга й сам криптоаналітик насправді нічого не винайшли. За декілька років до цього поляки захопили інший екземпляр «Енігми», розібралися з ним і знайшли метод дешифрування. При цьому вони використовували напрацювання французької розвідки. Тож англійці просто вдосконалили сам процес обробки даних настільки, щоб отримувати розшифрування повідомлення паралельно з плановим одержувачем.
Тому ось ці моменти осяяння і таке інше – це вже художня інтерпретація тих подій. Проте приблизно з 1943 року англійці розшифровували кодограми противника повністю і в режимі реального часу. Відповідно, з того часу німецьке командування почало допускати більше «помилок», а збройні сили Рейху – зазнавати дедалі більших втрат.
США – ЯПОНІЯ
У американців завдання виявилося складнішим хоча б тому, що англійці й німці використовують один і той самий алфавіт і взагалі письмові символи у них мають вигляд літер. Японці користуються ієрогліфами, і цих знаків не тільки більше, а й треба чітко розуміти контексти, щоб уловити те, про що йдеться, і, відповідно, вирахувати закономірності, необхідні для коректного розшифрування закодованих повідомлень. Роботи зі злому японських шифрів – дипломатичного PURPLE та військово-морського JN-25 – мали довгу передісторію, але тут просто вкажемо на важливий і навіть ключовий момент.
Вважається, що важливий прорив щодо розшифрування військово-морського коду відбувся в 1942 році. Тоді було перехоплено і розшифровано донесення ударного флотського угруповання, яке висунулося для захоплення острова Мідвей. Американці знали склад флотської групи, час і маршрут руху, а тому вибудували свою контргру, чітко знаючи, що збирається робити противник. У битві при Мідвеї японці втратили чотири авіаносці з чотирьох, а американці – один авіаносець із трьох. Цю битву вважають переломною на цьому ТВД. А ми лише зазначимо, що, за свідченням сучасників, саме в цей час американським криптографам вдавалося розшифровувати до 20% ворожих шифрувань. Проте навіть такий обсяг інформації вже дав значну перевагу перед ворогом.
(Далі буде)
совковий аналог «Енігми», бо в кожній окремій військовій частині, в моїй у тому числі, була «кодогрупа», де зашифровувалися й розшифровувалися криптограми. В ті часи кодограма приходила по радіо, абеткою Морзе. Її приймали радисти, записували абракадабру та передавали до кодогрупи
совковий аналог “Енігми” – “Фиалка – 125М”. З початку 2000-х розсекречена, інформація та фото є в інтернеті. Гарний апарат, важив близько 20 кілограм. У частинах ВДВ “кодіровщик” повинен був зробити з цим апаратом (під задом) декілька стрибків з парашютом). Чи стрибали реально – не знаю
Кодограму можна було передавати і по телетайту, на лицьовій панелі справа внизу був приймач для перфострічки.
а ще ключі – разові, денні, тижневі…
доводилося приймати ту морзе-абракадабру – як зізнався потім товариш із секретки, в тих шифрограмах з дивізії до нас в полк найчастіше передавали відомості на зарплату та накази на чергову відпустку офіцерів 😉 Через два-три дні те саме в паперовому вигляді привозили фельдєгері
“виходив документ, який йшов підпис командирові частини” До цього моменту заувжень по тексту перекладу не було
Я в кінці 80-х у совковому флоті був радистом, в нас ця радянська “enigma” була на кожному кораблі, як у радистів,і майже така сама була у ЗАСівців. Кожного дня змінювалась комбінація шиврувальних дисків, вже не пам’ятаю скільки було цих дисків – десь від 10 до 15. Комбінація виставлялась за шифром, який був в спеціальних секретних блокнотах, кожного дня нова сторінка у блокноті, Кожну нову сторінку можна відкрити тільки відірвав спеціальний запобіжник, тож ти не міг подивитись які шифри будуть у наступні дні. Навіть якщо ти ворог, і наприклад, твої спецслужби якось змогли дістати таку саму машинку, але без цих блокнотів з шифрами , ця шифрувальна машинка – купа безкорисного заліза. Навіть спроби на сучасних комп’ютерах зробити брутфорс шифру з 15 букв займе роки. Я то того, що ця історія про взлом німецької енігма мені видається трохи перебільшеною.
Саме так воно і було. Але у операторів ЗАС – радистів, телеграфистів і телефонистів, були свої засоби закриття саме каналів звʼязку. Кодувальники – окрема тема. Тобто радисти вже отримувли зашифрований текст, який вони передавали по закритому ж таки каналу. Тобто, двошарове закриття.
“ЗАСівці” і “шифрувальники” мали найвищий допус – до “особой важности”, “кодьори” – перший допуск, до “совсекретно”. Це три різні спеціальності, апаратура теж різна. Шифрограми та кодограми перевали відкритим ефіром, там не було необхідності ще щось там робити) Для того і створювалася ця техніка, щоби можна було використати “цивільні” засоби звязку
Так ви праві. Саме шифровальщика, який був на кожному кораблі всі називали “ЗАС”, це буле як його друге прізвисько. Хоч моя посада називалась радист-телеграфіст, оператор ЗАС, але це інше. Згоден, цей хлоп’яга “ЗАС” шифрував на своїй машинці ЗАС(в них були свої кодувальні блокноти) якісь донесення від командира корабля, приносив вже зашифровану абракадабру мені, і я, через телеграф ЗАС , вже її відправляв. Подвійне шифрування. Якщо просто потрібно було зв’язатись з іншим кораблем ( оператором телеграфістом ЗАС) або зі штабом бригади, або флота ( там такі самі телеграфісти ЗАС), в них ці диски на їх ЗАС телеграфі так само налаштовані за таким самим блокнотом, як у мене. Я відсилаю через ЗАС-телеграф пятнадцяь рандомних букв, в ефір летить п’ятнадцять других букв, що зашифровані. На тому боці оператор вводить ці зашифровані, але на його телеграфі вони вже відбиваються розшифровані. Ми виставляємо наші диски за вже цією новою комбінацією шифра із 15 букв. Теж подвійне шифрування. Я до того, що ця історія в фільмі притягнута за вуха. Можна тільки припустити, що союзники могли постійно розшифровувати німецькі донесення тільки в тому разі, якщо німці роками ніколи не змінювали комбінацію шифра, але в те, що німці були настільки тупі мало віриться.
набір роторів кодомашини (так називалися диски) мав 10 дисків із ковзним кільцем, всередині вкладиш двобічний, кожний диск мав свою букву. Міняючи порядок дисків на штифті, бік вкладишу, переміщуючи кільця виставлялися ключі. Набирався спочатку місячний ключ (заміна 1 числа місяця), далі денний, далі одноразовий. Imho було не подвійне шифрування, а значно більше)
у випадку повторного використання одноразового ключа “кодьор” міг швиденько поміняти кімнату в штабі на караулку (мінімум)