Незвичний погляд. Що показали словники (Частина 4)

Отже, проміжні підсумки. Звук [g], який зараз ми позначаємо літерою Ґ, у чотирьох розглянутих словниках, випущених між 1798 і 1855 роками, передано або сполученням КГ, або Г з крапкою вгорі перед нею, або літерою Г (тобто так само, як і звук [ɦ]). Але ж у 17 столітті літеру Ґ включив до абетки Мелетій Смотрицький, то чому не використовується вона? Спробуймо зазирнути до його праці – «Грамматіки Славенския правилное Сѵнтаґма», яку видано в місті Єв’є (сучасне місто Вевіс, Литва) у 1619 році. Його працю вважають першим у славістиці повним курсом церковнослов’янської мови в українській редакції та пам’яткою української мови. Ось сторінка, де Мелетій наводить перелік приголосних літер («согласная писмена»), і після Г вказано літеру Ґ. Далі він пояснює, що вони «нарицаются согласная яко не сама от себе но со гласными слогъ составляютъ и гласъ издают».

І далі приголосні поділено на кілька груп, у тому числі літеру Ґ та інші літери «от Грековъ привзята Славенску языку и кроме сих[?] состояти могущу» занесено до групи «странная»:

Цю літеру Смотрицький послідовно вживав у словах грецького походження. Наприклад, її видно у слові «ґраматика» і в назвах двох із чотирьох її частин, які сучасною мовою звучать «орфографія» та «етимологія» (хоча мають інше значення, ніж у Смотрицького):

Отже, є два факти. Перший: літера Ґ існує в абетці з 1619 року. Як свідчить Вікіпедія, «вона використовувалась і у «Лексиконі» Памво Беринди (1627) – ґвалтъ, ґезъ, ґузы, педаґоґъ, румиґаю. Широке використання цієї літери простежується за численними рукописними документами й друками XVII—XVIII століть». Другий факт: у розглянутих нами словниках літера Ґ не вживається, а відповідний їй звук або передається по-іншому, або ототожнюється зі звуком [ɦ], бо передається літерою Г. Чому?

Напевно, відповідь полягає в тому, що Граматику і ці чотири словники було видано в різних країнах. У 1619 році, коли вийшла Граматика Смотрицького, українські землі входили до Речі Посполитої, яка утворилася після Люблінської унії 1549 року, об’єднавши Велике князівство Литовське та Королівство Польське (місце видання Граматики – територія сучасної Литви). А «Енеїду» зі словником до неї, а також словники Павловського, Войцеховича та Афанасьєва було видано в Російській імперії (у Петербурзі та москві), у складі якої на той час перебувала переважна частина українських земель. Тому, як каже Вікіпедія, літера Ґ «у XVIII – початку XX століття (до 1905 року) у підросійській Україні не вживалася, тому що була відсутня в гражданській азбуці, введеній у Росії в 1708 році». Тобто якщо нема літери в абетці та в мові метрополії – нема чого хизуватися нею в «малороссийском наречии». Ще одна стаття Вікіпедії – «Хронологія утисків української мови» – містить перелік подій, у якому наведено, зокрема, такі:

«1720 – сенатський указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг. Дозволявся лише передрук давніх видань, які не мали відрізнятися мовою і навіть наголосами від російської.
1721 – запроваджено мовну цензуру – приведення книг будь-яких українських видань у відповідність до російських видань».

І, напевно, саме тому у процитованих вище словниках, випущених у Петербурзі та москві і, без сумніву, схвалених цензурою, нема окремої літери Ґ. Імперія прагнула стерти національну ідентичність українців, на яких поширила свою владу. Але зазіхання на українську мову та культуру відбувалися ще й тоді, коли українські землі ще були у складі іншої держави: у згаданій вище статті Вікіпедії хронологія цих утисків починається з 1620 року: «московський патріарх Філарет проголошує анатему, яка мала тривати до кінця століття, на «книги литовського друку» (йдеться про українські та білоруські), практично єдині світські книги, доступні в російському цараті».

Отака історія на сьогодні. Це ще не всі пригоди літери Ґ, але кілька етапів її «життя» в українській мові я спробувала з’ясувати.