Нафта — кров війни? (Частина 2)

НА ДУМКУ ІНГРЕМА

Усе це ми спостерігаємо всередині процесу, оскільки це відбувається з Україною і з нами, а як відомо, така позиція не дає змоги поглянути на картину повністю. Для цього треба абстрагуватися від подій і поглянути на них збоку. А ось із цим у нас — проблеми. Зате цих проблем немає у профільного фахівця, який дав велике інтерв’ю виданню Sun. Для довідки: Філіп Інгрем — колишній офіцер розвідки армії Великої Британії, нині військовий аналітик і коментатор, що спеціалізується на питаннях безпеки та оборони. Він активно виступає в ЗМІ та аналітичних виданнях, коментуючи події, пов’язані з військовими конфліктами, особливо в контексті війни в Україні.

За його словами, Україна обрала стратегію, яка від самого початку не виглядала виграшною і, навіть більше, низка фахівців схилялися до думки про те, що продовження цієї стратегії — призведе до марної втрати і без того обмежених ресурсів України, особливо щодо далекобійних засобів ураження. Але наполегливість і винахідливість ЗСУ показали, що можливо це — єдина, істотна тріщина в броні путінської військової системи, яку той десятиліттями готував до цієї війни.

На думку Інгрема, станом на зараз, своїми атаками по нафтогазовому сектору економіки федерації ЗСУ завдали збитків, які вже перевалили за 100 мільярдів доларів. Це його власні оцінки, до яких входять — втрати обладнання, суттєве скорочення експортного потенціалу, критична шкода переробній галузі економіки і так далі. Він вважає, що оскільки цей сектор економіки справді є критичним, бо дає федерації не менше 40% доходів до бюджету, то відновлювати пошкоджені потужності доводиться з максимальною швидкістю, а це означає — з кратно вищими витратами на такий самий ремонт, але в плановому режимі.

Плюс до того, на все обладнання, яке і так доводиться закуповувати терміново, а отже і дорого, накладаються витрати, пов’язані із санкціями. Посередники розуміють, у якому стані зараз знаходиться економіка росії, а тому — не соромляться в обсягах своєї маржі. Справді, такий заробіток можна отримати раз у житті й ніхто не має наміру втрачати свої шанси. Тому росіян зараз викручують як ганчірку для підлоги, оскільки діватися їм нікуди. Загалом, на думку Інгрема те, що почалося як «зухвала авантюра», перетворилося на стратегію, яка здатна поставити Москву на коліна. Воно й зрозуміло, адже «мета полягає в тому, щоб скоротити фінансування війни… удар по нафтопереробних заводах — це пряма атака на доходи кремля».

Крім того, маховик дефіциту палива для населення, що розкручується, змінює його уявлення як про саму війну, так і про тих, хто її підтримує. Ось, що він сказав із цього приводу:

«Протягом двох років війна була чимось, що більшість росіян бачили по державному телебаченню — це не вплинуло на їхнє повсякденне життя. Тепер, коли безпілотники завдають ударів глибоко всередині їхньої країни і пішли повідомлення про зростання цін на паливо на заправках, конфлікт стає відчутною реальністю для звичайних громадян».

Як розвідник, Інгрем підкреслює, що удари завдаються дуже точно і в найболючіші місця нафтогазової інфраструктури. Він упевнений, що ЗСУ отримують дані від розвідок партнерів, але основний масив інформації, який пізніше конвертується в цілевказівки, все ж таки надходить від агентури на місці. Про це говорить як результативність ударів, так і тяжкість їхніх наслідків. Він підкреслює, що ЗМІ неправильно акцентують увагу, при висвітленні цих подій. Так, палаючі резервуари з паливом, дають прекрасну картинку як для преси, так і для місцевого населення, яке ніколи не бачила чогось подібного, але насправді це — копійчані втрати для росії.

Насправді ж, основна гра відбувається не так яскраво, зате — куди більш відчутно для росіян. Виведення з ладу складного і дорогого обладнання призводить до втрати виручки від експорту нафти і нафтопродуктів, а також — веде до дефіциту палива. І особливо він підкреслює тяжкість ударів навіть не по переробних, а розподільчих потужностях — насосних станціях, трубопроводах та іншому. Загалом, на його думку, чим далі ЗСУ просуваються у справі вирізання нафтової інфраструктури, тим ближче Україна до перелому в цій війні.

Це — його професійна думка і з нею цілком можна сперечатися, але тим не менш, це слід враховувати в оцінках поточної ситуації, оскільки вона кардинально змінюється.