Уперше опубліковано: 08.07.2017
Авторка перекладу: Світлана
Найкоротша передмова
Насправді це не просто забуте, а жахливо забуте попередження. Нагадаємо.
***
У цілій низці наших статей основним стрижнем проходять дві думки, на які ми даємо погляди з різних, часом зовсім незвичайних сторін. Перша думка стосується причин війни. Ми завжди зрушуємо тимчасову шкалу щонайменше на десять років назад і завжди нагадуємо 2003 рік, інцидент навколо острова Тузла в Керченській протоці. Тоді росія реально готувалася до початку окупації Криму, вже розгорнула війська й навіть польові госпіталі. Тоді ще не було ні Майданів, ні «переворотів», ні взагалі нічого з нинішньої кремлівської риторики, а війна зупинилася буквально за кілька годин до початку. Це не варто забувати тим, хто поринає в риторику противника і шукає якісь виправдання діям москви. Це класичний зразок негативного розв’язання логічної задачі. Просто беремо всі ці аргументи москви, які висувають такий собі Путін та його улюблений похмурий кінь Лавров, пишемо все це у стовпчик і переносимося у 2003 рік, де жодного цього аргументу не було в природі, а війна вже майже почалася.
Але насправді треба копати набагато глибше, що ми й робили в окремих статтях. Але просто зараз, у режимі «сухого залишку», ми можемо спостерігати різницю в тому, що робить і чого не робить рф. Путіну дуже хотілося б хапнути країни Балтії, а його холуї відкрито говорять про відновлення кордонів совка. Проте путін вліз до Грузії та України, які залишилися позаблоковими країнами, і не наважився влізти в ту саму Естонію, яку було прикрито статтею 5 Статуту НАТО, а тепер уже фізично її прикривають війська Альянсу.
Із цього випливає, що Україна припустилася помилки, залишившись позаблоковою країною. Нам треба було йти в НАТО разом із країнами Балтії, але наша Конституція говорила про позаблоковий статус. А Конституцію приймали вчорашні комуністи в парламенті, по вінця набитому цією сволотою. Це означає, що помилку було допущено раніше, і відразу після здобуття незалежності ми не пішли шляхом Польщі, Румунії чи Балтії і не пересадили всю цю червонопузу шоблу. Саме тоді ми проґавили свій шанс назавжди відстібнутися від московії без великої крові.
Але заднім розумом усі сильні, а тоді, в середині 90-х, було важко уявити, до чого може призвести позиція сидіння на двох стільцях. Ми вже знаємо ціну цієї тактики, а в тієї ж Білорусі це ще попереду. Їй ще доведеться сьорбнути свого лиха до того моменту, поки московія не почне розвалюватися на шматки.
Необхідність і неминучість розвалу росії ми теж не раз і не два висвітлювали. Не станемо вчергове занурюватися в цю тему, просто вкажемо на ту формулу, яку вчора озвучив Трамп путіну з приводу пропозиції заморозити ситуацію в КНДР за принципом «як є». Це – погана ідея, бо за останні 25 років була ціла низка заморожувань, що давали Пхеньяну перепочинок, після чого він продовжував свої небезпечні ігри з ракетами і ядерною зброєю. Те ж саме і з росією. Декілька періодів відлиги діяли на москву, як на розсадник небезпечної зарази. Підвищення температури неминуче викликало підвищення вірулентності цієї чуми, і вона вихлюпувалась далеко за свої кордони. Тому настав час радикальних дій і фактичного знезараження цього чумного барака.
Як ми неодноразово зазначали, саме східноєвропейські країни виявилися найбільш адекватно налаштованими на сплеск імперського шовінізму москви. Вони забили тривогу, яка змусила прокинутися решту країн ЄС і НАТО. Але навіть через три роки це пробудження не перейшло у фазу активних дій, спрямованих на ліквідацію осередку чуми.
Можливо, ми перебуваємо саме в тій точці, коли ситуація почне змінюватись і почне вимальовуватися нова конфігурація Європи та світу, вже без урахування інтересів росії, а потім – і без неї самої. Тут важливо зазначити таке. Європа вже чула цілком раціональні та обґрунтовані промови, які чітко описали роль росії і те, чим загрожує неправильна оцінка її місця в нинішньому європейському та світовому розкладі. Інша річ, що цього майже ніхто не хотів чути і не почув, а тому в Європі досі точаться розмови про гібридні війни, сепаратистів, повстанців, ІДІЛ, Асада, Ина та інше. Все можна звести до одного знаменника: Путін та росія. Якщо прибрати зі сцени ці сутності, решта стане на місце.
За іронією долі, переговори у форматі G-20, що зібрали таку велику увагу публіки та преси, виявилося досить символічними, бо саме в цьому місті програлася містерія майбутнього росії, а також тих, хто волею доль і власного розуміння ситуації постраждав або не постраждав від цього майбутнього рф і Путіна.
(Далі буде)