Те, що в нас називається владою, глибиною свого невігластва, продажності та жадібності давно пішло в категорію «спецвідлов» і загалом, на сьомому році цієї беззмінної зелені, всі крапки над «і» розставлені. На жаль, тут уже немає нічого нового, оскільки ця публіка має ще одну загальну властивість — повну бездарність і тому, якби довелося замовляти її груповий портрет, то напевно це замовлення слід було віддати Пікассо, але назву картини залишити за собою, оскільки найкращий варіант цієї назви — «Сумне гі*но».
Але все це було обрано, а значить публіці хотілося саме такого на вигляд, колір і запах. Та як виявилося, у США публіка теж скучила за чимось подібним і обрала собі те саме, з урахуванням споживчих якостей. На цю думку вкотре наштовхнули події вчорашнього дня, які мають свою коротку передісторію.
Як відомо, у США було вбито пропагандиста Трумпа під час проведення чогось на зразок мітингу. Що це був за пацієнт, особисто мені не цікаво, оскільки достатньо того, що його розписували найрожевішими фарбами Трумп, Маск і Паша Дуров. Якщо вони вважають небіжчика великою людиною, то мені більше не потрібно жодної іншої інформації про нього. Це при тому, що ось такі вбивства — справа огидна, але саме подібні діячі приводять світ до масових убивств.
У такому разі, виникає закономірне запитання про те, що якби Адольфа Гітлера пристрелили під час «Пивного путчу», ще не знаючи того, що він потім накоїть, промови про його смерть були б ідентичними тим, що зараз видають зазначені вище діячі. Адже в той момент, майбутній фюрер теж виступав за все хороше проти всього поганого. І хто його знає, скільки ще таких м’ясників просто не дожили до моменту повної реалізації своїх «здібностей». Наприклад, якби після смерті Леніна влада потрапила до рук Лейби Бронштейна (Троцького) або ж Яші Свердлова, то дивацтва Сосо Джугашвілі (Сталіна) здалися б милими пустощами.
Але саме в цьому випадку, йдеться не про саме вбивство, а про реакцію деяких представників влади США, за якою можна судити про те, що американці обрали собі рік тому. Йдеться про вчорашню промову директора ФБР під фініш якої, він видав дивну формулу, яку одразу ж підхопила преса. Виглядає це так:
«Директор ФБР Каш Патель, який сповідує індуїзм, заявив, що «побачить Чарлі Кірка (він був євангельським католиком) у Вальгаллі». Вальгалла — місце, куди після смерті потрапляють полеглі в бою воїни. Але нюанс у тому, що це — скандинавська міфологія».
Скажімо так, якби до наших днів дожив Чезаре Ломброзо, то було б дуже цікаво дізнатися його думку з приводу того, що він думає про цього самого Шпателя. Ми ж можемо припустити, що з тієї промови не все потрапило на публіку. Не виключено, що перед тим, як він висловився в такому ключі, він виходив на сцену під композицію Ріхарда Вагнера «Вхід богів у Вальгаллу». Знову ж таки не виключено, що він і гасло видав, відповідне відомому любителю цієї композиції, а саме: «Один народ, одна МАГА, один найкращий президент». Ну а сам Додік, того ж самого дня, дав невеликий брифінг перед Білим домом і на запитання про те, як він пережив таку важку втрату, відповів приблизно таке: «Я думаю — чудово. До речі, бачите ці вантажівки? Це ми прилаштуємо до Білого дому бальний зал».
Ну що ж, тут уже нікуди не дінешся. Публіка в усьому світі чомусь вирішила, що її втомило нудне життя і в ньому треба щось міняти. Хоча б поржати.
Дуже втішае те,що хтось у США ще може поцілити у шею паціенту та не самозагубитись або потрапити до поліціі. Е надія на продовження “сезону полювання”!
Найсмішніше те, що вбивця був ярим прихильником мага, як і вся його сім’я. А вбитий, на їхню думку, недостатньо правим. І респи знову обісралися, перекладаючи провину на демів.
Колись один французькій гей вбив німецького з ревнощів, а в концтабори поїхали німецьки євреї.
Ось як… Добудують залу для великосвітських балів, а тронна зала вже є. Гм… треба розробити процедуру урочистих прийомів та інше.
Але ж потреба в цьому назрівала довгенько, серед “середніх” американців. До речі, багато з них вважало, що з Нью-Йорка до Берліна можна дістатися залізницею.
Зберігаємо спокій.
Доречи, “імператор” на латині колись означало щось на кшталт “особливо уповноважений” – бо в Риме де юре царів не було, и римська імперія на бумазі залишалась республікою аж до, вірогідно, 1452 року. Тому історичний прецедент існує, і навіть щось особливо міняти не треба. Но щось – а саме “католик” в Вальгалле – нагадує мені, що трумп и ко орієнтуються скоріш на сучасні приклади.
Мені цікаво американці вже наржались, чи може їм цього всього замало. Ідіоти люблять ідейно та хворобливо близьких. Поки не вмиються кров’ю, не заспокояться. Може тампон прагне громадянської війни, як війна між Півднем та Північчю? Зможе сказати, що він і цю війну виграв? Ідіотам таке заходить на 1 2 3.
Недавно мені одна розумна людина підказала читати “Звіяні вітром” Маргарет Мітчел, а я скачав українською в перекладі Доценко. Виявляється, то інший всесвіт порівняно з підручниками та пропагандою.
Безліч досліджень у різних країнах показують, що і дорослі, і діти дедалі менше читають, описує тенденцію The Economist. Видання пояснює, як це впливає на суспільно-політичні процеси. Texty.org.ua наводять переклад ключових фрагментів матеріалу.
Експеримент був простим — так само, здавалося б, і завдання. Студентам-літературознавцям у двох американських університетах дали початкові абзаци з «Холодного дому» Чарльза Дікенса й попросили прочитати та пояснити їх. Іншими словами: студенти, які вивчають англійську літературу, мали прочитати англійську літературу середини XIX століття. Що могло бути простішим?
Виявилося — дуже складно. Студентів збентежила юридична термінологія та збили з пантелику метафори. Дікенсівський опис туману залишив їх у повному тумані. Вони не розуміли навіть базової лексики: один студент вважав, що коли про чоловіка сказано, що у нього «whiskers» (вуса), це означає, що він перебуває «у кімнаті з твариною, здається… з котом?» Проблема полягала не стільки в тому, що ці студенти були літературознавцями, скільки в тому, що вони заледве були грамотними.
З читанням справи кепські. Безліч досліджень у різних країнах показують одне й те саме. Дорослі читають менше. Діти читають менше. Підлітки — значно менше. Дуже маленьким дітям читають уголос усе рідше; багатьом не читають взагалі. Рівень читання нижчий серед дітей із бідніших сімей — явище, відоме як «читацький розрив», але падіння показників стосується всіх і всюди.
В Америці частка людей, які читають для задоволення, за 20 років упала на дві п’ятих, згідно з дослідженням, опублікованим у серпні в журналі iScience. Опитування YouGov показало, що 40% британців у 2024 році не прочитали й не прослухали жодної книжки. З читанням «із примусу» ситуація не набагато краща: як зауважив сер Джонатан Бейт, професор англійської літератури в Оксфордському університеті, студенти «насилу долають один роман за три тижні».
Йдеться не лише про те, що люди стали менше читати (хоча це теж правда) — змінився і сам характер текстів. Речення стали коротшими та простішими. Аналіз сотень бестселерів New York Times показав, що з 1930-х років середня довжина речень у популярних книжках скоротилася майже на третину.
Річ не лише у тім, що відволікаючих чинників, як-от смартфон, стало більше — сама жага до читання, здається, зникла. У вікторіанську добу процвітали товариства самовдосконалення: у шотландських горах пастухи навіть створили своєрідні «бібліотеки обміну», залишаючи книжки в заглибинах стін, щоб інші могли їх читати. У містах фабричні робітники відкладали гроші на книжки. Хлопчик, який позичив у лахмітника Фукідіда, виріс і став Рамсеєм Макдональдом — першим лейбористським прем’єром Британії.
Сьогодні такого запалу до саморозвитку значно менше. Хоча дехто звинувачує дорожнечу книжок чи закриття бібліотек, насправді книжки ніколи не були такими доступними. У Давньому Римі вони коштували майже як три чверті верблюда; у XIX столітті — пів тижневого заробітку робітника. А зараз «Паломництво Чайльд Гарольда» Байрона безплатне на Kindle, інші книжки дешевші за каву. І все ж читають дедалі менше.
Причина може бути простішою: людям просто «ліньки». Професори скаржаться, що студенти втрачають увагу й вважають читання «нудним» або «обтяжливим», а декани вимагають «задавати все менше й менше читання».
Однак грамотність впливає не лише на списки літератури в університетах. Наприклад, зростання літературної обізнаності, схоже, веде до зростання політичної. Якщо говорити просто, то афіняни у V столітті до нашої ери могли застосовувати «остракізм» — вигнання людей шляхом написання їхнього імені на черепках (ostraka), оскільки, як зазначає дослідник Вільям Гарріс, вони досягли «певного рівня грамотності».
Натомість зниження рівня літературної обізнаності може призвести до зниження політичної. Аналіз The Economist парламентських промов у Великій Британії показав, що за десять років вони скоротилися на третину. Видання також проаналізувало майже 250 років інавгураційних промов президентів США за допомогою тесту Флеша-Кінкайда. Промова Джорджа Вашингтона отримала 28.7 балів, що відповідає післядипломному рівню, тоді як промова Дональда Трампа — 9.4, що є рівнем учня старшої школи.
Професор Джонатан Бейт побоюється, що якщо ми втрачаємо здатність читати складну прозу, то, можливо, втрачаємо й здатність формувати складні ідеї — ті, що дозволяють бачити нюанси й утримувати в голові дві суперечливі думки одночасно. Засобом передачі є повідомлення, і сьогодні воно вміщується у 280 символів. Для порівняння: «Холодний дім» Дікенса містить близько 1,9 млн символів.
Занепад читання спричинить й інші втрати. Це один із найпотужніших двигунів соціальної мобільності — достатньо згадати тих-таки шотландських пастухів. Багаті діти, можливо, читають більше, але читання від початку було винаходом егалітарним: ніхто — ні гувернантка, ні репетитор, ні друзі чи престижна школа — не можуть змусити вас «поглинати» книжку, окрім вас самих. Читання — не лише інструмент, а й одне з найбільших життєвих задоволень, як добре знав Дікенс.
> один студент вважав, що коли про чоловіка сказано, що у нього «whiskers» (вуса), це означає, що він перебуває «у кімнаті з твариною, здається… з котом?»
Загалом, «вуса» англійською це «moustache», а «whiskers» — це «вібриси» (вуса тварин, зокрема котів). В принципі, термін «whiskers» можуть застосовувати й до людей на позначення волосин, що ростуть на щоках та підборідді, але це не «вуса», і наскільки часто його застосовують до людей — не знаю.
> у шотландських горах пастухи навіть створили своєрідні «бібліотеки обміну», залишаючи книжки в заглибинах стін, щоб інші могли їх читати.
Ну чому же лише у шотландських горах. Шафи на вулицях, через які люди обмінюються книжками, в цілому поширені в Західній Європі, й ця традиція, наче, проникає уже й до Східної.
P.S. Зверніть увагу, що наведене дослідження проводили в американських університетах.
додам до вашого списку ще одну особливість яку не враховано:
“… 250 років інавгураційних промов президентів США за допомогою тесту Флеша-Кінкайда. Промова Джорджа Вашингтона отримала 28.7 балів, що відповідає післядипломному рівню, тоді як промова Дональда Трампа — 9.4, що є рівнем учня старшої школи…” – я певен що Вашингтон писав промову сам, в той час як повному невігласу писали гуртом спічрайтери інакше на 9 не витягнув би.
“Шафи на вулицях, через які люди обмінюються книжками, в цілому поширені в Західній Європі”
У нас в парке вот такие шкафы есть. И библиотеки есть. Много, бесплатные. И там обычно много людей. Любимое времяппровождение моих детей – пойти в библиотеку.
Так что я бы не сказал, что желающих читать нет или желание пропадает.
Но конечно интернет и электронные книги составляют сильную конкуренцию книгам бумажным. Книга – это всего-лишь информация, если эту информацию можно потреблять из других источников, если в других источникая эту информацию получить проще – то ее оттуда и получают. Конечно это создает другую проблему, когда информации слишком много.
Сподіваюсь, що пан вибачить мене за те, що я відповідаю не українською. Мені нажаль навіть після 10 років самонавчання мові не вистачає лексикона щоб формулювати на ній складні речення. Так ось…
Я не могу однозначно согласиться с выводами статьи.
В тексте упоминается, что книги доступны как никогда, но почему-то не упоминается прямая связь как раз доступности с падением уровня чтения. А между тем на своем собственно примере я могу сказать, что она – прямая. Когда информация и развлечения малодоступны, и за хорошей книгой надо идти, а порой и ехать, и тратить на нее серьезные деньги – ценишь каждую страницу. Когда книга на кончике пальцев, причем на любой вкус – она обесценивается.
Как миллениал, я помню времена дества, когда ходил с дедом за несколько километров в “хороший” книжный. Дед говорил мне: “Какое же это прекрасное чувство: прийти в книжный и уйти без покупки – так много уже дома хороших книг! Раньше надо было хватать сразу, потому что неизвестно, появится ли она снова”. У деда даже платяные шкафы были завалены книгами.
Мой дом так книгами не заставлен, ибо моя полукочевая жизнь такого не позволяет, но все равно это – два полных шкафа. В основном меня интересует история и в меньшей степени техника, худлит я перестал читать где-то после двадцати лет. Куда бы я не отправлялся, в моем рюкзаке было минимум три книги; когда по работе приходилось ходить пешком через поля по 40 минут, я читал на ходу, меняя книги через главу и не сбавляя шага.
Так вот, примерно с десятилетие назад ютюб стал наполняться большим количеством контента – такого, которого я в детстве по полгода ждал по телевизору. Про астрономию, про биологию, про историю всего и вся, про технику… И я переключился на этот контент, и сам не заметил, как постепенно перестал читать свои любимые книги. Зачем читать, если можно послушать, да еще и посмотреть? Особенно тогда, когда мобильный интернет по 20 и более ГБ в месяц стал нормальным явлением: тогда я перестал читать книги в транспорте, заменив их просмотром видео. Я не перестал покупать книги, но стал замечать, как они откладываться мертвым грузом.
А с год назад произошел следующий перелом. Все эти видео – по историю раннего нового времени, основам языка ROS, технике пиксельарта, применении теории категорий и функторов к искусственным нейронным сетям – их накопилось в папке “смотреть позже” больше тысячи. Просмотр их превратился в рутину, в обязанность. И вот теперь я и их не смотрю и не слушаю. Даже в спортзале и в поезде
И точно так же люди моего возраста и младше, раньше ездившие на толкучки в большие города чтобы купить себе катридж с игрой для приставки, сейчас имеют десятки игр на стиме, в которые не играют. А ведь предпочтение компьютерным играм других занятий как будто бы считается признаком высокого интеллекта.
Значит, дело не в лени. Дело в “пытке выбором” – “Qual der Wahl” по-немецки.
И что теперь делать? Ограничивать доступ к информации? У меня нет ответа. Но у кого он есть?
Вообще стон профессора напоминает мне стон, раздававшийся после распространения печатного пресса и “упадка грамотности” оттого, что люди перестали заучивать длиннющие тексты, все больше полагаясь на бумагу.
И пара дополнений.
Во-первых: про речи президентов. Их сложность резко упала в 1930 годы. А что произошло тогда? Правильно: получило распространение радио. Теперь президент читал свою инаугурационную речь не для представителей высшего класса, к которому он принадлежал, а широких масс. Потом к радио добавилось и телевидение – первые теледебаты состоялись между Никсоном и Кеннеди – и уровень речи опустился еще. Это не оправдывает сползания официальной речи до уровня “факюбич”, но определенное снижение уровня все же было оправданным.
Во-вторых: про литературу. “Whiskers” – это у кошек “усы”, а у людей – “бакенбарды”. Распространенная прическа в XIX веке, но не сейчас – что характерно, вышешая из моды во многом благодаря появлению безопасной бритвы. Потму убиваться по поводу того, что студент не знает, что такое “бакенбарды”, так же умно, как о незнании того, что такое ночной горшок или кем стрый приходится деверю. И потом, вы читали английскую прозу ХІХ века? Можно иметь вокабуляр в 50.000 слов – и все равно сломаешь ногу на латинизмах, которые и в те-то годы знало полтора человека, а нынче и профессор англистики не упомнит.
Так что, на мой взгляд, статья – очень однобока, и звучит очень похоже на “соринку в глазу”.
> Зачем читать, если можно послушать, да еще и посмотреть?
Це через те, що Ви не читаєте художню літературу. В книзі автор може змусити вашу уяву працювати так, як кіно не здатне в принципі. Я колись читав “Соляріс” Лема — це було дуже захопливо. А потім наважився подивитися “Соляріс” Тарковського. Я не уявляв собі, як можливо передати ту картину, яку змалював Лем, засобами кінематографа. А Тарковський і не став цього робити. Він теж зробив сильну річ, але про інше.
Ну й навіть якщо казати про технічну літературу… Текст (не обов’язково на папері) дозволяє обирати свій темп. Щось перескакувати, на чомусь затримуватися. А електронний текст ще й має Ctrl+F, на відміну від відео. Відео має сенс, коли треба показати щось фізичне, що просто складніше описати словами й статичними зображеннями.
в принципі розписали все, що хотів написати я. історичні контексти (про радіо) цікаві.
до латинізмів додам ще саму стилістику романів того часу, яку іноді називають purple prose. забагато надлишкової барвистості у лексиці. колись мені пояснювали, що це було пов’язано з тим, що так можна було заробити більше грошей.
щодо кількості – літератури багато, хорошої мало. а з розповсюдженням AI slop лайна ймовірно стане ще більше.
> Мені нажаль навіть після 10 років самонавчання мові не вистачає лексикона щоб формулювати на ній складні речення.
Це прийде. Мій стаж повернення до української всього лише менш ніж вдвічі довший за Ваш.
> Значит, дело не в лени. Дело в “пытке выбором” – “Qual der Wahl” по-немецки.
Можливо, ще спрацьовує така штука як, так би мовити, інформаційне споживацтво.
> И что теперь делать? Ограничивать доступ к информации? У меня нет ответа. Но у кого он есть?
Та ні, обмежувати — це все ж таки контрпродуктивно, хіба що самообмежувати. Можливо, ми, люди, навчимося виділяти важливе в більшому валі інформації.
Звісно, це ускладнюється тим, що серед людей є багато таких, які мало чим гребують у намаганнях «впарити» свій продукт іншим, задля власного прибутку. Тож просто не буде.
“…зростання літературної обізнаності, схоже, веде до зростання політичної…”
#*#*#*#*#*#*#
По поводу чтения.
Во времена “совка” мне повезло в том смысле, что моя мама была членом клуба книголюбов и имела возможность приобретать книги, которых в книжных магазинах практически не было.
Там в основном либо партийная лит-ра, либо писанина авторов соцреализма (идейно-пропагандистского толка).
А вот серия “кс” (Классики и Современники) была разнообразной: Дюма, Джек Лондон или “Библиотека мировой фантастики”, детективы…
А “Декамерон” Джованни Бокаччо чего стоил!
Фривольная книжка времён Средневековья😉
Эх, были времена!
Читал запоем, даже за счёт сна.
*****
…Лет двадцать назад, когда обсуждали в Сети падение интереса “ширНарМасс” к процессу чтения книг, услышал такую фразу: “Те, кто читает книги, всегда будут управлять теми, кто смотрит телевизор”.
…Прошли годы, и фраза, похоже, потеряла актуальность.
Пример: нынешний Президент США.
Книги он читал наверное ещё в начальной школе-интернате, однако пробрался в Президенты.
А “ботаны” так и сидят в своих библиотеках.
Приоритеты нынешнего мира изменились на 180°🥺🤷
Результаты видим сами.
Тащемта, Рейган с гордостью заявлял, что из книг читает только Библию. Впрочем американский анти-интеллектуализм уходит своими корнями еще глубже, и “простыми панрями” выставляли себя и демократы.
Из своего опыта скажу – когда в 2009 году в КалТехе закрыли университетскую книжную лавку, мотивация была “Настоящие мужики книг не читают, про них книги пишут.” Я в той лавке купил несклько книг, навсегда изменивших мою жизнь.
Еще раз: Калифорния. Пасадена, про которую столько песен спето. CalTech, соперник MIT по престижности, где успел поработать Ейнштейн. Jet Propulsion Lab в часе ходьбы. Только что избрали Обаму.
в серію ї КС наче теж не кожен автор міг потрапити?
в матері цих було достатньо. як і детективів. прочитав не все.
доречі, дещо перечитував влітку 2024-го під час віялових відключень. звернув увагу, що тодішня російська на око та відчуття якась… більш приємна, аніж майже будь-які сучасні переклади або твори нею ж. навіть з урахуванням кострубатого перекладу (коли перекладач не викупив ідіому та переклав дослівно). цьому є якесь пояснення?
FCOM, не дуже відсліковував російські переклади останні 10-15 років.
Але, інколи до рук потрапляли “шедеври” російської масс-медіа “літератури” на кшталт Донцової та інших.
Суцільний літ-мотлох. Як за формою так і за змістом.
Все спрощене та примітизоване на потребу плебсу.
Вважаю, що школа перекладу поступово втрачалася ще з початку 90-х.
Талановиті (а може просто сумлінні) перекладачі, коректори і редактори зникли з природніх причин (пішли на пенсію, померли, емігрували).
Їх місце зайняли халтурники та недовчені “літературники”.
Головне – швидкість за рахунок якості. Та й словниковий запас став більш примітивним.
Напевне, Комерціалізація вбила якість перекладів?
> Напевне, Комерціалізація вбила якість перекладів?
Зазвичай ринкові стосунки якість підвищують…
Кацапи в період совка паразитували й на інтелектуальних ресурсах окупованих народів, а ще й обмежували можливості еміграції.
буде час – гляну, може є там щось про тих, хто перекладав.
@Константин_Запорожье: Донцову не беремо до уваги. щось більше інтелектуальне. але ж сходу вже не згадаю точно, окрім технічної літератури, яку мав можливість порівняти з оригіналом (виявилося, що оригінал англійською читається легше).
поки спишу на своє суб’єктивне вiдчуття.
В продолжение моего комментария.
Приведу цитату:
“…Друкарський верстат тренував читачів у лінійному, послідовному мисленні, заохочуючи стійку концентрацію й складну аргументацію.
Телебачення створило візуальні розповіді і спільні культурні моменти, коли сім’ї дивилися одні й ті самі програми водночас і будували колективні референси. Інтернет запровадив гіперпосилене мислення, дозволяючи швидко перемикати інформацію, порівнювати перспективи і будувати знання через дослідження.
Тепер світ переймає модель TikTok…”
Источник:
“TikTok переміг. Тепер усе триває 60 секунд, — The Nexus”
https://texty.org.ua/fragments/115872/tiktok-peremih-teper-use-tryvaye-60-sekund-the-nexus/
Дочитайте статью до конца😉