Уперше опубліковано: 13.06.2016
Авторка перекладу: Світлана
Замість передмови
Цей фейлетон було написано дуже давно, але дещо з написаного вже збулося, і, сподіваємося, щось збудеться ще.
***
Усе почалося з того, що з розвідувального судна, замаскованого під китобій «Хрюкалово-23», надійшло шифроване повідомлення про два АУГ (авіаносні ударні угруповання), які рухалися в напрямку бази атомного підводного флоту Північного флоту «Віслючинськ». Як повідомлялося, очолювали угруповання відразу два авіаносці класу «Джеральд Форд» – «Барак Обама» та «Барак Обама – 2», з кораблями ескорту. Через те що іншими засобами угруповання не було виявлено, то по тривозі було піднято весь Північний флот і арктичну бригаду.
Відразу було вирішено направити на зустріч американському флоту всі російські авіаносці у складі важкого авіаносного крейсера «Адмірал Кузнєцов» (без літаків), сторожові кораблі «Слинявий», «Грайливий» та великий протичовновий корабель «Нирок». Крім того, у квадрат перехоплення було направлено атомний крейсер «Дмитро Македонський» та кілька менших човнів.
Задум операції вражав хитрістю та зухвалістю. Аналаговнєтні літаки Су-33 повинні були наздогнати «Кузнєцова» і, виконуючи безпрецедентні маневри, сісти прямо на палубу корабля. Якщо море дасть велике хвилювання, то літаки повинні були сісти прямо в море, використовуючи надувні лижі, звідки їх виловлять сіткою авіаносця, якою зазвичай ловлять марлінів, та піднімуть краном на палубу.
Треба сказати, що «Кузя» так і не зміг розігнатися до крейсерської швидкості. Не допомогли навіть висувні весла, якими його забезпечили на заводі «Зірочка». Авіаносець димів з усією відповідальністю, але швидкості крейсера «Аврора» не досяг. Та воно й на краще. Літаки палубної авіації долетіли до нього швидше, ніж було задумано, і справді сіли на палубу. Усі три штуки. Спочатку, як завжди, їх вирішили озброїти ракетами класу «літак – поганий літак», але командувач ескадри, капітан найпершого рангу Підхвостін, наказав вантажити ракети з тактичною ядерною зброєю КМ-60 (Кузькіна Мать). Пілоти не зраділи цій ввідній, бо з тією кількістю пального, яку можна було долити після навантаження важких ракет, можна було не встигнути зробити коло, щоб знову сісти на заправку. Було вирішено після зльоту набрати висоту, звідти глянути, що там у противника, і одразу йти на посадку. Пального повинно було вистачити. Так і вирішили.
Тим часом атомний підводний крейсер «Дмитро Македонський», який мав на озброєнні знамениті ракети «Булава», вийшов у визначену точку, і командир дав команду лягти на ґрунт. Проте за кілька років до цього епізоду саме в цьому місці працювало гідрографічне судно «Адмірал Утопін», яке робило розвідку можливого театру воєнних дій з огляду на скорочення льодовикового покриву. Тоді захищеною лінією зв’язку на керівника експедиції вийшов високопосадовець із «Газпрому» і попросив вказати невеликі глибини в цьому районі, а крім того, надати дані про те, що там напевне є газ. Потім під розвідку родовища було списано два мільярди вічнозелених, а начальник експедиції після закінчення рейсу купив собі будиночок в іспанській Марбельї з видом на дачу прутіна і поїхав туди жити з усією родиною.
Коротше кажучи, дно виявилося на глибині 6 800 метрів, а не 60, як було внесено в бортовий комп’ютер, ось туди й ліг величезний підводний човен. Більше про нього ніхто й ніколи не чув. Злі язики кажуть, що замість сигналу «СОС» було надіслано сигнал про чиюсь матір, а замість аварійного буя спливла надувна жінка та кілька порожніх пляшечок з-під настоянки глоду.
На «Кузнєцові» ж події розвивалися драматично. Зі страшним гудінням усі три літаки важко відірвалися від підкидного трампліна і стали повільно набирати висоту, одночасно закладаючи віраж для заходу з корми корабля на посадку. Пального було обмаль, і забавлятися треба було обережно. Проте в цьому випадку «авось» не допомогло. Пілоти зрозуміли, що гасу не вистачить для посадки, а тому треба було скидати зайву вагу. За командою ведучого вони одночасно скинули три бомби КМ-60, що висіли під фюзеляжами. Фокус був у тому, що вони саме проходили над кораблями ескорту «Кузі», і оці штукенції по 20 мегатонн кожна радісно полинули назустріч власним кораблям. Чи треба уточнювати, який ентузіазм накрив екіпажі сторожів? Машини відпрацювали «найповніший хід», екіпажі висипали на палуби і почали гребти чим могли. Кажуть, що навіть кок вискочив із камбуза і потужно гріб ополоником. Воно, звісно, боєголовки не було поставлено на бойовий взвод і теоретично вони не мали здетонувати, але мало що там написано в інструкціях. Якщо бабахне – мало не здасться!
У цей самий час іще один атомний підводний човен, назву якого встановити не вдалося і який працював у режимі прикриття по лінії ФСБ, мав наказ знищити власні кораблі, якщо щось піде не так або якщо ті вирішать здатися. Напевно, там побачили килимове бомбокидання палубної авіації по своїх кораблях і вирішили, що наявна зрада, а тому було дано залп із двох ракет класу «Булава». Командир підводного човна справедливо вирішив, що хоча б один жахне там, де треба. Але ракети почали радісно обертатися навколо поздовжньої осі, описуючи в небі над човном подобу олімпійських кілець сочинської Олімпіади, бо одне кільце було зовсім маленьким.
Світ не знав, що в цю мить він стоїть на порозі ядерного Армагеддону. Ніхто до ладу не дізнався, куди й навіщо йшли американські авіаносці, але точно відомо, що вони негайно лягли на зворотний курс і повним ходом пішли на свою базу. Кажуть, що спрацював протокол біологічної небезпеки, і кораблі на місяць стали в карантин. Справа в тому, що на обох авіаносцях у центрах бойового управління операціями бойовий розрахунок у режимі реального часу спостерігав за тим, що відбувається. Якщо спочатку вони просто хихотіли, то під кінець іржання стало просто невгамовним, що призвело навіть до непритомності й забруднення приміщення біологічними відходами. Як на те лихо, така справа прямо підпадала під протокол біологічної небезпеки, і кораблі змушені були відійти на бази для дезінфекції.
Коротше кажучи – не цього разу.