Висадка десанту в районі самого Гібралтару була не дуже гарною ідеєю, бо в такому разі десант опинився б між двома великими частинами французьких військ, які були в Алжирі, з одного боку, і в Марокко – з іншого. Логічно було починати з однієї з них, щоб не опинитися між молотом і ковадлом. Зав’язувати сухопутну операцію в Алжирі було не дуже добре з різних причин, пов’язаних із близькістю континентальної Європи, і вибір упав на Касабланку. А сама десантна операція отримала кодову назву «Смолоскип». Французи ж назвали її «La guerre des trois jours», або «Триденна війна». І нехай нікого не вводить в оману така легковажна назва, бо бійка з обох боків була жорстокою і головне – дуже професійною. Просто треба згадати, що кістяком угруповання французьких військ у Марокко були бійці Іноземного легіону, а вони воювати вміють, і тим більше – на території, яку вони добре знають і звикли до таких умов бою.
Отже, операція «Смолоскип» була наслідком усього того, що зазначено вище. Після невдачі у Дьєппі штабісти ще раз перерахували всі розстановки сил, порахували сили і засоби, необхідні для успішної висадки на півночі Франції або в сусідніх Нідерландах чи Бельгії, після чого подали приблизну розкладку, в якій майже в кожному показнику, включаючи транспорт і особовий склад, з’явився нуль після раніше визначеної цифри. Ні таких сил, ні засобів на той момент просто не було, і стало зрозуміло, що підготовка операції вторгнення на північному фланзі займе набагато більше часу. Тому було вирішено розпочинати з південного флангу.
Американці готували своїх рейнджерів у Форт Бреггу, а британці – на своїх базах. Плюс до того, в їхні лави влилися бійці «вільної Франції», з якими завжди виникала одна й та сама проблема – чого від них більше, користі чи шкоди? Користі було явно мало через їхню нечисленність. Ми вже писали про те, що поляків у складі союзних військ було набагато більше і, між іншим, вони дуже яскраво себе показали скрізь, куди їх заносила доля, зокрема на італійському фронті. Ми писали про це докладно, і охочі можуть це прочитати або перечитати тут.
Але в цьому випадку сталося те, чого більше не повторювалося. «Вільні французи» на чолі з Шарлем де Голлем переконали політичне керівництво союзників у тому, що їхні співвітчизники, які перебувають у Марокко, не боротимуться зі своїми споконвічними союзниками, і тому там ніякої особливої війни не станеться. Зрозуміло, що військові в цю нісенітницю не вірили і готували операцію без урахування думки «вільних французів». Тому висадка почалася в ніч із 7 на 8 листопада 1942 року.
Напевно, немає сенсу пояснювати, що висадка десанту на непідготовлений берег – справа непроста, а нічна висадка – тим більше. Адже треба дотримуватися світломаскування й тиші, щоб забезпечити ефект раптовості. Все й так ішло не дуже добре, бо на папері все виглядало красиво, а коли почалася реальна висадка, почалися проблеми, але найбільшу проблему озвучили зв’язківці. Президент Рузвельт звернувся до французьких військ у Марокко з промовою, в якій закликав їх згадати союзні узи і не чинити опору американським військам, які висаджуються. Кажуть, що в цей момент деякі старші офіцери навіть цигарки свої проковтнули.
Ну, а далі почалася бійка. Французи зустріли десант кулеметним та артилерійським вогнем, а перша хвиля десанту виявила, що пляжі зони висадки вкрито мінними полями. Втрати пішли практично одразу. На світанку, коли, зазнаючи втрат, рейнджери захопили плацдарм і забезпечували висадку основної частини десанту, до місця висадки стали підтягуватися французькі танки, а рейнджери ще не встигли розвантажити ні протитанкові гармати, ні свої танки. Довелося знищувати французькі «Рено» накладними зарядами, які рейнджери вкладали на башту, вибираючись верхи на танк. Трохи легше стало, коли з ескортного авіаносця піднялися літаки і вступили у бійку з французькими літаками, почавши атакувати їхні танки. Але головне – літаки почали коригувати вогонь головного калібру флотського угруповання. Ось тоді французи почали зазнавати величезних втрат і поступово здавати позиції.
Напевно, в цей момент багато хто згадав незлим і тихим словом англійців, які знищили французький флот на його базах, у тому числі в Касабланці. Хоча був момент, коли французи вже майже притиснули десант до моря. Контратака була сміливою, рішучою та дуже грамотною. Але американцям вдалося встановити взаємодію з флотом і палубною авіацією так, що контратака французів захлинулась, і вони почали відходити. Тільки тоді вдалося вивантажити танки, артилерію та інше, що дозволило виконувати наступальні маневри.
Через три дні боїв французи вийшли на межу своїх резервів, і їхня логістика захлинулась, бо рейнджерам вдалося захопити береговий аеродром, а авіація союзників почала працювати вже з берега. Тоді опір ослаб і припинився. Французи попросили перемир’я, і о 8:00 11 листопада одягнений з голочки генерал Матенет із прапором перемир’я в руках перейшов лінію фронту для підписання акта про перемир’я. Так після жорстоких боїв французи перестали бути ворогами, але не стали й союзниками. Якби вони так билися з німцями у травні 1940 року, то війна могла бути зовсім іншою, але це вже умовний спосіб, який у таких випадках недоречний.
І ось цей момент Черчілль і Рузвельт вважають місцем і часом відкриття Другого фронту, причому мають на це всі підстави. А те, що вигадують московські параноїки, влаштовує лише їхнє стадо і деяких пацієнтів зі звихнутими мізками в інших країнах. Тема велика і широка, і можливо, нам доведеться до неї повернутися не раз, але головне – відмити історію від кремлівських помиїв, бо це варте всіх зусиль.
Дякую за підручник.