Автор: anti-colorados
Але чи означає це, що ми повинні відпустити вуса, як у цього інструктора, або посадити свою печінку пивом та іншими напоями? Чи потрібно переймати в нього триповерхові філологічні конструкції і чи обов’язково починати курити ту ж гидоту, як і він? Напевно, відповідь очевидна. Якщо ми хочемо отримати навички стрибків з парашутом, ми їх отримуємо тим чи іншим способом, залежно від кількості часу, який ми маємо, і базових навичок, які ми можемо застосувати для цієї мети. І, звісно ж, нам зовсім не потрібні його вуса і все інше.
Приблизно те ж саме і з ЄС. Адже це – не абстрактне поняття, і навіть не зовсім географічне. Насправді ЄС являє собою систему, яка приводить основні базові цінності до приблизно однакового рівня. Це включає розуміння демократії як явища і, як наслідок – набір прав і обов’язків, які випливають із цього. Але щоб забезпечити це, потрібен певний рівень економічного розвитку, бо важко говорити про цінності демократії в країні, де панує голод. А якщо так, то всі країни, що входять до альянсу, повинні мати приблизно однакові правила заробляння та витрачання коштів, і це тягне за собою уніфікацію різноманітних процедур, стандартів та іншого.
А все це, разом узяте, дає можливість мати всередині Союзу відкритий ринок товарів, послуг, праці, доступу до фінансів і так далі. А цього неможливо досягти, якщо у країнах Союзу правоохоронні органи, суди та інше не працюють в одній парадигмі. Так, норми і правила скрізь будуть індивідуальними, але вони все одно відповідатимуть базовим принципам ЄС, тому що ти або уніфікуєш власну нормативно-правову базу, процедури та інше до вимог ЄС, або ти йдеш своїм шляхом.
І тут варто повернутись в Україну. 30 років ми ходили «своїм шляхом», і що знаходили – кожен може оцінити самостійно. А краще це можна оцінити в порівнянні, бо «свій шлях» можна шукати століттями, при цьому не наражаючись на особливий ризик бути окупованим кимось, хто свій вибір зробив давно і остаточно. Адже навіть у тваринному світі той, хто поводиться незвично, найчастіше привертає до себе увагу і стає жертвою нападу.
Звісно, свій шлях може виявитися чимось феноменально новим і проривним, але шанс цього невеликий, і для цього треба бути вже сильним, щоб у випадку, якщо все піде не так, як було задумано, вистачило сил на те, щоб повернутися на вторований шлях та відбитися від можливої агресії. Навіть у такому разі це буде втрата часу, а якщо в тебе немає цих сил і ти лізеш у нетрі по пригоди, то ти знайдеш їх безумовно.
Ну, а в нашому випадку ми або рухаємося на Захід, у ЄС, або опинимося в Азіопі, як Білорусь чи Вірменія. А з урахуванням того що ми вже маємо війну з Азіопою, то в нас і вибору особливого немає. Так, Європа загрузла у ледарстві та імпотенції, але вона нагуляла жирок і може собі це дозволити. Ми – ні. І в такому разі добре б кожному мати власні спостереження про те, як виглядає життя простої людини в Німеччині, Франції, Люксембурзі, та в тій же Польщі, і порівняти її з тим, як це виглядає в Азіопі.
Просто відкрийте «Новую газету» і почитайте про те, що там ідуть розслідування масових тортур у їхніх в’язницях і зонах. Причому звірства там стали тотальними та повсюдними. Це тому, що Азіопа – з самого початку каральна система, одна велика зона, просто з різними режимами утримання населення. Це – середньовіччя чистої води, і якщо інквізиція хоча б із відьмами боролася, то ці влаштовують тортури просто тому, що можуть це робити і система це дозволяє.
А потім, щойно відкриється можливість подорожувати, – подивіться на те, які стандарти життя в Європі. Хтось може собі уявити, що затриманих садять на пляшки і ґвалтують швабрами та кип’ятильниками? Просто поспілкуйтеся з місцевими жителями, особливо – пенсіонерами, на абстрактні теми, і вони, якщо вважатимуть за можливе, розкажуть вам про своє коло інтересів та бажань. Ви одразу відчуєте різницю.
Так от, ми критикуємо ЄС за імпотенцію і закликаємо його прокинутися, але ми також не маємо сумнівів у тому, що нам потрібно в ЄС і НАТО. При цьому нам зовсім не обов’язково копіювати вуса або ту ж імпотенцію. Нічого подібного! Але оці чверть століття, змарновані на «свій шлях», – надто дорога ціна за ці «муки вибору». Так, усе основне, що визначає спосіб життя, треба просто копіювати, а потім – допиляємо. Так зробила Польща і країни Балтії. Де вони і де ми? Причому якщо ми не копіюватимемо Європу, нам нав’яжуть копію мордору, як це остаточно сталося з Білоруссю.
Ось так ми це бачили вчора і бачимо сьогодні, і немає причин думати, що завтра цей погляд зміниться. Ну, а кожен може на це дивитися по-своєму.