Про двох Герінгів (Частина 2)

При цьому, ніхто не відміняє його військових злочинів і те, що саме він керував каральними органами до того моменту, допоки вони не перейшли під керівництво Гіммлера, але якщо знати хоча б те, що викладено тут, картина складається зовсім інша і «вождь мірового пролетаріата», на фоні того ж Герінга, виглядає кривавим падлом, яке окрім презирства не викликає більш ніяких емоцій. Але Герінг, це прізвище не тільки Германа, а і його брата – Альберта, який виявився його повною протилежністю. Альберт, як і його брат, пройшов Першу світову віну, де був офіцером звʼязку і мав поранення. По закінченню війни він пішов у бізнес, який виявився досить вдалим. Погляди брата він не просто не поділяв, а відверто відкидував. 

Вже коли Гітлер прийшов до влади і звичайнім вітанням стало «Хайль Гітлер», Альберт не відповідав так само, а казав: «Вибачте, але мені на це – плювати». І коли ще євреїв не кидали у концтабори, а знущалися на місті, якось жінок – єврейок змусили ганчірками вимивати вулицю, він узяв ганчірку і став мити разом з ними. А пізніше, за свої гроші, переправляв знайомих євреїв за кордон. Коли ж він став великим цабе на фірмі Шкода – робив замовлення до СС на робочу силу з концтаборів, а коли їхали вже на завод – робив так, щоб вони могли втекти і врятуватися. На власні кошти, які повністю на це і потратив. А ще – допомагав чеському руху опору.

Якось його це ледве не згубило і він опинився у буцигарні СС, але Герман його врятував. Це було наприкінці війни і він попередив, що вдруге таке може і не скластися. І між іншим, Герман Герінг теж не давав добро на знищення євреїв, які працювали над створенням зброї для Люфтваффе. Є свідки того, як він якось відповів Гімлеру, що сам вирішує, хто в нього єврей, а хто – ні. Що сталося з Германом – усі знають, він наклав на себе руки у тюрмі перед винесенням вироку. 

Доречі, якщо хтось думає, що самогубство це – прояв слабкості, то можу запевнити, що це або не зовсім так, або зовсім не так. Але це – інша історія. А от Альберт, завдяки своєму прізвищу, теж рік відсидів у тюрмі, але на нього не було ніяких компрометуючих даних і він був звільнений. Та прізвище стало тавром і решту свого життя він мав через це клопіт. Якось його навіть хотіли засудити у Чехословаччині, але тут піднялися активісти руху спротиву і на тому все скінчилося. Тобто, саме Альберт прийняв на себе увесь той кривавий тягар, який притягнув на родину Герман.

Отака історія про двох Герінгів, які виявилися повною протилежністю одне одному. Причому, нам не була відома історія того Герінга, який Люфтваффе і таке інше. Вірніше, ми знали деякі клаптики його історії, яка все ж мала яскраві моменти, от хоч під час Першої світової, чи на тому самому пивному путчі, де він йшов у першому ряду. Просто згадайте радянських лідерів і поміркуйте, хто  з них був здатен на таке? Ленін, Сталін, чи от путін? А от про Альберта вже точно ніхто не чув, наче його і не було. 

Але ж Юліан Семенов, який писав роман і сценарій до фільму, не міг про нього не знати, як не міг не знати справжньої історії Германа. Адже письменник мав доступ до архіві КДБ і напевно знав геть усе, і не тільки він. Але вони відпрацьовували свої двадцять баксів, або тридцять срібників. А загал – просто приймав це як правду. З тих пір – нічого не змінилося. Якщо лайно загорнуте у строкатий фантик, більшість це сприйме за «конфєту нєплохую, Тузік вкусний»