Уперше опубліковано: 11.11.2018
Авторка перекладу: Світлана
Із Франції йде суцільна картинка про заходи, присвячені завершенню Першої світової війни. Фотографи явно шукають ракурси, на їхній погляд – повні символізму. Особливо багато трапляється фотографій президента Франції Макрона разом із канцлером ФРН Меркель. І справді, в обох світових війнах Франція та Німеччина опинялися по різні боки окопів, але сьогодні вони – найближчі партнери як в економіці, так і у сфері безпеки, а крім того, узгоджена позиція саме цих двох країн визначає тональність для всіх європейських країн.
Попри всі історичні відмінності, чітко відображені в подіях 20 століття, у них є щось спільне. Справді, Німеччина двічі робила заявку на світову гегемонію і двічі зазнала нищівної поразки, так і не ставши країною «головного калібру». А Франція двічі опинялася в таборі переможців, але не першим і навіть не другим номером коаліцій. Причому, на відміну від московії, Франція навіть не намагалася трактувати історію минулого століття в умовному способі.
Це невіглас і телепень путін може розповісти про те, що «росіяни» могли б самі перемогти Німеччину у Другій світовій війні, без українців, білорусів та інших народів совка. Його не бентежить той безперечний факт, що ні царська імперія, ні совок не змогли самостійно перемогти в жодній великій війні. Наполеон меншою за чисельністю армією розбивав московське військо стільки разів, що ця історія нагадує анекдот про ведмедя і мужика із сумнівною сексуальною орієнтацією, який послідовно наривався на неприємності саме такого характеру. Завершальним акордом цього протистояння виявився повний і остаточний розгром армії Олександра Першого, залишки якої пограбували москву та рушили підкорювати навколишні ліси. Російська та совкова історіографія ретельно оминала те, що відомо всьому світу. Наполеон розгромив російську армію та пішов із московії тому, що вона йому банально не була потрібна. Там не було ні ресурсів, ні адекватного населення, яке могло б хоч якось стати у пригоді.
Справді, на захоплених територіях московії окупаційна влада віддавала землі в місцеве самоврядування, щоб воно облаштовувало нове життя, без кріпацтва та іншого середньовіччя. Натомість місцеве населення почало грабувати садиби своїх господарів, а розграбувавши – палило їх разом із тими поміщиками, що зловили ґав і мали необережність залишитися на місці. Треба сказати, що в цій споконвічній російській справі – насильстві та пограбуваннях – розвернутися було особливо ніде. Вся краса закінчилася досить швидко, і тоді ватаги почали грабувати, ґвалтувати і палити своїх конкурентів.
Російська історія подала це як спланований акт «випаленої землі», по якій Наполеона «погнали назад». Цю байку вигадали не для того, щоб показати сам факт «вигнання», бо «гнати» було банально нікому, а щоб приховати справжні причини руйнування всього на шляху відходу Наполеона. А причин цих було лише дві. Перша – повна відсутність доріг. Щоб пройти в місці, відмінному від того, яким війська Наполеона дійшли до москви, треба було робити гак у тисячі кілометрів. Друга причина виглядала взагалі «аполітично». Поки Наполеон воював під Бородіно і займав москву, місцеве населення із захватом грабувало, вбивало, ґвалтувало і палило. Зрозуміло, що Наполеон отримував повідомлення і зрозумів, що за населення мешкає в цих землях і що ця чума нікому задарма не потрібна. Тому й пішов, не дочекавшись капітуляції Олександра. Такий стан справ відомий історикам усього світу, бо збереглася маса документів того часу, де все це описано.
Царська армія тоді перестала існувати як організований організм, здатний виконувати бойові завдання. Такий стан справ зберігався в наступному, 1813 році, і тим більше – у 1814 році, коли відбулася вирішальна битва під Ватерлоо, де царської армії не було взагалі. Це при тому, що Велика Британія щедро платила Олександру за виставлені війська, і так він заробляв собі на дрібні витрати весь час свого правління. Наполеона розбили без московії, а окупаційну небоєздатну армію Олександра запросили у Францію в ролі жандарма, і не більше. Тож велику війну закінчили без московії.
Ще одна війна, яку московія вела перманентно, була викликана хворобливим бажанням відібрати у турків Стамбул-Константинополь, щоб за фактом володіння ним стати «Третім Римом» і центром православ’я. Численні війни не привели до досягнення цієї мети, а перемоги змінювалися поразками. Виступивши проти коаліції країн, які підтримали Туреччину в середині 19 століття, московія зазнала болісної й ганебної поразки у Кримській війні. У будь-якому випадку, перемогти Туреччину так і не вдалося, і Стамбул залишається турецьким і досі.
(Далі буде)