Уперше опубліковано: 13.11.2018
Авторка перекладу: Світлана
У школі закінчився останній урок, і вчителі потягнулися в учительську всім своїм складом. Кожен займався своїми справами, не звертаючи уваги на колег, і раптом завучка з навчального процесу голосно і чітко промовила:
– Кажись, Вовочка довбонувся!
Усі принишкли і звернули на неї свої погляди. Але завучка дивилася у вікно пильним поглядом. Одним сильним рухом вчителі прилипли до вікон учительської. На задньому дворі школи, за спортивним майданчиком, роздовбай і другорічник Вовочка власноруч копав яму. Ґрунт там кам’янистий і піддавався важко.
– Думаю, – тихо сказав трудовик, – він хоче посадити дерево.
– Яке дерево? Про що ви? Там такий ґрунт, що трава не росте. Він хоче зібрати сміття і закопати його в ямці.
Як завжди, здійнявся галас, і незабаром з’ясувалося, що педагогічний колектив розділився на два табори, що підтримували різні концепції, при цьому – хвацько перейшовши на непарламентські висловлювання, і коли трудовик з фізруком вже зчепилися в рукопашній, завучка категорично заявила:
– Все, годі! Йдемо до Вовочки, і хай він сам скаже, навіщо йому ця ямка.
За кілька хвилин увесь учительський склад був на вулиці і колом обступив Вовочку. Той уже явно втомився і, спершись на лопату однією рукою, іншою витирав піт із чола і запитливо оглядав учителів.
– Вовочко, – почала завучка, – ми тут зібрали педраду і ніяк не можемо вирішити, що саме ти робиш. Одна частина дійшла висновку про те, що ти хочеш посадити дерево, а інша – що хочеш закопати тут сміття. Скажи нам сам, хто з нас правий?
Вовочка плюнув на долоні, взявся за лопату і продовжив рити кам’янистий ґрунт.
– Ніхто не правий.
– А навіщо ж ти ямку риєш?
– Увечері, – і Вовочка мрійливо посміхнувся, – у мене побачення з горбатою панночкою.
Старий совковий анекдот. Варіант № 5, «режисерський» – з усіма деталями
Заходи, присвячені сторіччю закінчення Першої світової війни, ще раз показали те, що собою являє московський сцар. Як і слід було очікувати, він знову запізнився на офіційну частину заходів. Що характерно, самих росіян це зовсім не турбує, але як не крути, цій явно неадекватній поведінці має бути раціональне пояснення.
Якби йшлося про двосторонні переговори, то можна було б говорити про те, що їхній керівник, який любить спілкуватися з тиграми, стерхами та іншими звірами, перейняв у них якісь звички.
Як і деякі дикі тварини, він (можливо) в такий спосіб намагається показати, що він – альфа-самець. Проте в цьому випадку цей номер не проходить, бо в заході брали участь близько 70 керівників різних держав, і тому навряд чи можна говорити про те, що такий маневр зумовлювався саме такими міркуваннями. Тим більше що серед цих 70 керівників країн був присутній як мінімум десяток людей, яким достатньо зняти трубку і дати команду своїм органам фінансового моніторингу запустити ретельну перевірку давно зібраних матеріалів, що стосуються «чорних» і «сірих» грошей самого путіна і його підставних осіб, і дідусь стане якщо не жебраком, то вже точно перестане бути найбагатшою людиною світу і взагалі його обженуть багато постійних героїв журналу «Форбс».
Проте все одно він знову приперся із запізненням. Грішити на годинник – навряд чи можна, бо російські товстосуми скопом поведені на дорогих годинниках, які коштують місячних пенсійних виплат досить великого обласного центру рф. Причому охорона, що його супроводжує, – теж має не найдешевші годинники, а тому – робиться це зі знанням справи.
Саме в цьому випадку звертати на себе особливу увагу путіну не варто було б подвійно, бо захід має особливий сенс, звернений в історію. Насправді йдеться про підписання Версальського миру між країнами – учасницями бойових дій. Коаліція країн, насамперед США, Велика Британія і Франція, стали переможцями, які диктували умови перемир’я Німеччині, яка програла війну. Хоча це й була кривава бійня, але закінчилася вона не тотальним знищенням, а певним актом, заснованим на усвідомленні однією зі сторін програшу й марності подальших жертв.
Саме з цієї причини канцлер Меркель вписувалася в цей захід досить органічно. Німеччина програла війну, але за цей програш їй не так соромно, як за той, що трапився через чверть століття. В будь-якому випадку, всі учасники заходу мали свій певний статус, зрозумілий для всіх. А от у якому статусі туди припхався путін – велике питання. Росія, так називалася царська імперія і так називається нинішня федерація, стала країною-ренегатом. Вона почала війну як член коаліції, а закінчила її сепаратною угодою з противником про мир, і мало того, більшовики, такі любі путіну, пограбували свою країну для того, щоб виплатити контрибуції Німеччині, яка вже була виснажена позиційною війною і гостро потребувала ресурсів.
(Далі буде)